«Тінь, що спостерігає» – Частина 16

Том, Сара, Джейк і Лін ступили у вузький коридор старої обсерваторії. Сигнал космічного об’єкта посилювався, а кожен крок здавався важчим, ніж попередній. Повітря було густим, ніби система намагалася фізично впливати на їхні тіла.

— Це… не просто сигнал, — прошепотів Том, — це щось живе.

Сара кивнула, уважно стежачи за планшетом:

— Так, він реагує на наші емоції. Але є ще один нюанс — система створює перешкоди, щоб перевірити нашу стійкість.

Джейк посміхнувся крізь зуби:

— Тобто тепер ще й випробування на нерви? Чудово, сміх і гумор стають ще важливішими.

Вони увійшли у кімнату, де сигнал досяг максимуму. І тут сталося перше несподіване: підлога перед ними загорілася яскравим мерехтінням, а в повітрі виникли аномальні хвилі, які перекручували сприйняття реальності.

— Бережіть рівновагу! — крикнула Сара, намагаючись не втратити контроль над планшетом.

Том відчував, як його тіло наче не слухалося, ноги підкошувалися, а в голові з’являлися спалахи чужих спогадів, що не належали йому.

Лін, дивлячись на екрани, кивнув:

— Вони намагаються переписати нас, навіть на цьому етапі. Це тест на психіку.

— А якщо ми впадемо? — спитав Джейк, спостерігаючи, як мерехтливі хвилі змінюють відстань і простір у кімнаті.

— Тоді система отримає те, що хоче, — відповіла Сара. — Але ми можемо використати хаос проти неї. Сарказм і гумор — наші союзники.

Том глибоко вдихнув. Він відчував, як страх і азарт змішуються всередині нього, створюючи дивне відчуття мережі свідомостей, де вони всі — вузли, а сигнал — потік, що переплітає їхні емоції.

— Добре, рухаємося далі, — сказав він. — Кожен крок контролюйте. Не піддавайтеся паніці.

Вони повільно просувалися крізь кімнату, уважно відстежуючи сигнали. Раптом на планшеті Ліна з’явилися червоні спалахи — це були аномальні хвилі, що сигналізували про вплив на фізичний стан носіїв.

— Це… впливає на нас фізично, — прошепотів Лін. — Серце калатає, руки тремтять, і це не просто стрес.

Том відчув легке поколювання в грудях, а пам’ять почала змішуватися з чужими спогадами. Він побачив себе у кімнатах, де ніколи не був, чув голоси, яких не впізнавав, і відчував страх інших носіїв.

— Настав час перевірити наші межі, — сказала Сара. — Вихід є, але він потребує синхронізації. Кожен рух має бути погоджений.

Джейк глибоко вдихнув і посміхнувся:

— Ага, якщо ми синхронізовані — ми можемо пройти через хаос. Якщо ні — переписування.

Вони зробили крок у центр кімнати, де мерехтливі хвилі були найсильнішими. Сигнал космосу реагував на їхні емоції: страх збільшував інтенсивність хвиль, гумор трохи їх пом’якшував, а спільна концентрація допомагала тримати рівновагу.

— Тепер, — сказала Сара, — ми наближаємося до об’єкта. Тінь космосу спостерігає, і вона чекає, хто з нас зробить перший крок неправильно.

Том відчув, як адреналін змішується з відчуттям мережі свідомостей, і зрозумів: тепер вони не просто носії. Вони — учасники гри, де кожен рух, кожна емоція, кожен сміх і страх фіксуються системою.

— Вперед, — сказав він тихо, — і пам’ятайте: сміх, контроль і обережність — наші союзники.

Вони пройшли кімнату, долаючи першу серйозну перешкоду, і сигнал став ще яскравішим. Том і команда відчували, що це лише початок, а Тінь космосу продовжувала спостерігати з висоти, фіксуючи кожен крок.

— Наступний етап — ще небезпечніший, — сказала Сара. — І ми повинні бути готові до будь-чого.

І вони рушили далі, відчуваючи, як гра стає дедалі персональнішою, а відступати вже немає куди.