«Тінь, що спостерігає» – Частина 13

Антенний комплекс стояв на краю міста, покинутий і вкритий мерехтливими екранами, які колись належали якомусь проекту. Том, Сара та Джейк ступали обережно, кожен крок лунав у порожніх залах відлунням майбутнього.

— Сигнали… — прошепотіла Сара. — Вони змінилися. Щось ще підключилося.

Раптом з тіні з’явився ще один носій. Його рухи були точні й обережні, але при цьому він виглядав повністю неприродним у буденному світі.

— Привіт, — сказав він, — мене звати Лін. І я теж тут.

Том відчув, як у грудях стискається страх. Ще один носій — це ще один гравець у цій грі, але правила залишалися невідомими.

— Ми… всі носії? — тихо спитав Том.

— Так, — відповіла Сара. — І всі ми відчуваємо сигнал. Але ти перший, хто зібрав команду. Це важливо.

В кімнаті з’явилася атмосфера напруженого гумору. Джейк, намагаючись розрядити ситуацію, кинув:

— Ну що ж, тепер нас четверо. Досить для шахового мату космічного масштабу.

Том посміхнувся крізь напруження. Його серце калатало, адже він усвідомив: гумор — єдине, що тримає нерви разом.

Раптом на екранах спалахнув червоний сигнал: система почала “переписувати” Ліна. Його фігура тремтіла, і виглядало, що він ось-ось зникне.

— Що відбувається?! — крикнув Том.

— Це тест! — відповіла Сара. — Вони пробують нас змусити зробити помилку.

Том відчув, як страх і азарт змішуються в одному коктейлі. Він рвонувся до Ліна, щоб захистити його. Екран мерехтів і символи оберталися у повітрі, як орбіти невидимого світу.

— Ми не просто спостережувані, — пробурмотів Том, — ми частина… чогось більшого.

І тут він зрозумів: гумор і страх — це зброя, яка дозволяє їм залишатися людьми.

Сара підбігла до консолі, контролюючи сигнали, Джейк тримав Ліна, а Том, стоячи між ними, дивився на мерехтливу тінь на горизонті. Вона стежила за кожним їхнім рухом.

— Наступний крок — зрозуміти, що вони хочуть, — сказала Сара, — бо якщо ми зробимо щось неправильно, нас перепишуть усіх.

І тоді Том зрозумів: гра починається всерйоз, і перший ризик вже за плечима.

Вони стояли на краю, серця калатали, а Тінь космосу, яка спостерігала за ними з висоти, усміхалася крізь невидимість.

— Добре, — пробурмотів Том, — треба рухатися далі. Інакше ми ніколи не дізнаємося, що відбувається.

Тим часом Лін відновився після мерехтіння на екрані. Його погляд був напружений, але він посміхнувся саркастично:

— Ну, здається, вони не люблять, коли ми збираємося разом.

— Точно, — погодилася Сара. — Але нам потрібно зрозуміти логіку сигналів, перш ніж вони нас “перепишуть” остаточно.

Том відчував, як його власна пам’ять тріпотить, реагуючи на чужі сигнали. Кожен фрагмент — це частина гри, яка водночас викликає тривогу і азарт.

— А що, якщо інші носії теж підключені? — спитав Том. — І вони ще не знають про нас?

— Тоді буде цікаво, — сказав Джейк, усміхаючись крізь серйозність. — Всі ми на різних кінцях цієї мережі. І кожен рух може викликати реакцію.

Раптом на екрані з’явилися нові символи, які не повторювали попередні фрагменти. Вони мерехтіли швидше, ніж серце Тома, і видавали відчуття контролю, якого він ще не бачив.

— Це… — прошепотіла Сара, — система реагує на наші емоції. Кожен страх, кожен сміх, навіть нерішучість.

Том не міг не сміятися. Це було дивно — сміх серед страху.

— Це нагадує кіберпанк із фільмів, — додав Лін. — Але насправді це гра на виживання.

— Саме так, — підтвердив Джейк. — І якщо ми не навчимося керувати емоціями, вони керуватимуть нами.

Троє носіїв зрозуміли, що тепер команда важливіша за індивідуальні дії. Кожен рух, кожен крок, кожна думка могла впливати на всіх. І поки вони сперечалися, сміялися і нервували, на горизонті невидимий спостерігач посилював контроль.

— Потрібно діяти обережно, — сказав Том. — Інакше вони перепишуть нас повністю.

Сара нахилилася над планшетом, вибираючи координати, а Джейк і Лін тримали її спину. Том відчував, як страх і гумор змішуються в один потік. Він зрозумів, що це перший справжній тест на командну роботу, і що вони ще навіть не уявляють масштабу того, що чекає попереду.

— А тепер, — сказала Сара, — рухаємося далі. Сигнали показують перший слід. І цей слід веде нас… у саму суть того, хто нас спостерігає.

Тінь космосу дивилася за ними, невидимо керуючи емоціями і сигналами. Том усвідомив одну річ: гра тільки починається, і відступати вже пізно.

Вони зробили перший крок до наступного рівня, де небезпека і гумор переплітаються, а перший ризик вже стає звичною частиною їхнього життя.