«Тінь, що спостерігає» – Частина 11

Наступного дня Том не спав. Він ходив кімнатою, як тінь від тіні, що спостерігала за ним. Кожен звук здавався сигналом: скрип підлоги, дзвінок повідомлення, легкий вітер у вікні — все могло бути доказом, що він не один.

І він був правий.

— Нарешті тебе знайшли, — прозвучав голос.

Том обернувся — у дверях стояла Сара. Їй було двадцять шість, волосся, як нічне небо, а погляд одночасно гострий і веселий.

— Хто ти? — спитав він.

— Носій, — відповіла вона спокійно. — Як і ти.

Том зробив крок назад. Серце шалено калатало.

— Носій? Тобто… хакер чи… — він зупинився, бо відчув її погляд. Він проникав крізь усі захисні бар’єри.

— Не зовсім, — сміючись, додала вона. — Ми ті, кого система спостерігає. Ті, через кого хтось за нами дивиться.

Поки він намагався осмислити, хто стоїть перед ним, з тіні кімнати вийшов Джейк. Чоловік років тридцяти, міцний, з усмішкою, що більше лякала, ніж тішила.

— Привіт, — кинув він, — радію, що нарешті зустрілися.
— Чому я відчуваю, що ми всі трохи божевільні? — пробурмотів Том.

Сара посміхнулася:

— Бо так і є. Система не для дружби. Вона для тесту. А ми — тестові об’єкти.

Том відчув, як у ньому щось зламалося. Він завжди вважав себе обережним. А тепер він — частина гри, правила якої невідомі.

— Добре, — сказав Джейк, — якщо ми разом, нам потрібно зібрати інформацію. З’ясувати, хто ще є носіями.

— І що далі? — спитав Том.

— Далі — гумор на межі нервового зриву, — сказала Сара, — бо якщо ми будемо серйозні, то зійдемо з розуму ще до того, як зрозуміємо правила.

Всі троє мовчки кивнули. Том відчув дивне полегшення. Він більше не був один.

Але деінде, за межами міста і часу, Тінь все ще спостерігала, і їй не подобалося, що носії почали думати разом.

— Починаємо гру, — сказав Том, і всередині відчув, як з’являється перший справжній страх. І перший ризик.

Вони сиділи в маленькій квартирі Тома, яка раптом перетворилася на штаб спостереження. На столі розкидані записи, планшети, графіки, які самі змінювалися під їхніми пальцями.

— Добре, — сказав Джейк, — спершу треба зрозуміти, хто ще носії.

— Я вже знайшла одного, — втрутилася Сара, — його ім’я Алекс. Він із нашого міста, але живе один. Близько до орбіти… ну, у переносному сенсі.

Том нахмурився:

— Орбіта? Я ще не зрозумів, що відбувається, а ви вже про космос говорите?

Сара посміхнулася:

— Ну що ж, Том, якщо ми хочемо вижити, потрібно дивитися ширше. Система, яка за нами стежить, не обмежується Землею.

Джейк додав, показуючи на карту з точками спостереження:

— Усі носії виявляються у радіусі півсфери. Іноді система «зчитує» їх одночасно. Це означає, що вони можуть тестувати нас паралельно, — сказав він і зупинився, помітивши, як Том напружився.

— А що станеться, якщо хтось з нас зламається? — тихо спитав Том.

— Система перепише тебе, — сказала Сара. — Тобі не сподобається.

В кімнаті настала тиша. Том відчув, як перший страх переходить у азарт. Це не просто гра; це щось більше. Щось, що на межі небезпеки і гумору.

— Добре, — сказав він нарешті, — давайте просто зберемо дані і зрозуміємо правила. Інакше ми всі тут луснемо.

— Саме так, — підтвердив Джейк. — Але пам’ятайте, гумор — це наше головне озброєння. Система не розуміє сарказму.

Вони почали розподіляти ролі. Сара — аналіз сигналів, Джейк — координатор пересувань, Том — збирач фрагментів пам’яті. Кожен носій отримав чітку функцію, щоб не втратити контроль.

— А що якщо з’являться інші носії? — спитав Том.

— Тоді будемо сміятися і нервуватися разом, — відповіла Сара, — бо сміх і страх — найкраща комбінація, щоб залишитися людьми.

Раптом екран сам загорівся. Символ, який Том бачив уві сні, мерехтів червоним:

#кодвсесвіту: СПОСТЕРІГАЧ

— Вони все ще за нами спостерігають, — пробурмотів Том, відчуваючи холодок.

— І тепер вони знають, що ми працюємо разом, — додав Джейк.

Сара повільно кивнула:

— Час переходити до наступного кроку. Перевіримо, хто ще носій, і де можна знайти слід… того, хто нас спостерігає.

Том глибоко вдихнув. Серце калатало. Він розумів: життя, яке він знав, закінчилося.

А Тінь на горизонті космосу дивилася на них усе ближче. Вона мовчала, але в ній вже визрівала реакція.

— Добре, — сказав Том, — якщо ми хочемо вижити, треба вийти на слід того, хто нас спостерігає.

— І саме це ми зробимо наступного, — підтвердила Сара.

І всі троє знали: тепер все серйозно.