«Тінь, що спостерігає» – Частина 10

Том прокинувся від відчуття, що за ним хтось спостерігає. Не фізично — ніби хтось ковзав по його пам’яті, перевіряючи кутки думок, які він сам давно забув.

Першим спалахнув фрагмент, який не належав йому: темна кімната, мерехтіння екранів і символ, що з’являвся й зникав без логіки. Серце стиснулося — це не сон. Це дзеркало пам’яті, що йшло поза його контролем.

Вдень він поводився звично: робота, кава, нудні новини. Увечері знову з’являлися фрагменти. І що дивніше — повторювався один і той самий символ. Том спробував його записати, але папір залишався білим, як би він не намагався.

— Добре, — пробурмотів він, — хтось грається.

І тоді з’явилася вона. Тінь. Не фігура. Не привид. Просто відчуття присутності, яке будило найперший інстинкт виживання. Вона не рухалася. Не говорила. Просто чекала.

— Хтось спостерігає за мною… — прошепотів Том, навіть сам собі. Але відповідь не надійшла.

Коли він повернувся до ноутбука, екран сам загорівся. На чорному тлі — той самий символ.

#кодвсесвіту: СПОСТЕРІГАЧ

Том відчув, як всередині щось зморщується, ніби м’язи пам’яті скручуються на вузли. Інстинкт підказував: зараз треба втекти. Але куди? Із кімнати? З міста? З планети?

Він не міг зрозуміти. Але відчуття зростало — не страх, а тривога з гумором, що лоскотав нерви. Він сміявся тихо, бо усвідомив: саме так діють сюжети фантастики.

— Ну, Том, — сказав він собі, — якщо це гра, то правила ще не зрозумілі. Але ти вже в ній.

І тут знову мерехнув фрагмент. На цей раз він побачив обличчя… власне, але старіше. Мудріше. І ще — хтось поруч. Далеко. Невидимо.

Том стиснув руки в кулаки. Йому стало ясно одне: звичайного життя більше не буде.

І першою, хто це зрозумів, була Тінь.

Вона посміхалася, хоча її обличчя залишалося темним.

Звичайне життя закінчилося. Починається спостереження.