«Тінь, що спостерігає» – Частина 4

Повідомлення з’явилося без звуку.

Без вібрації.

Просто впало в голову, як чужа думка:

Координати. 21:40. Приходь сам.

— Чудово, — пробурмотів Том, натягуючи куртку. — Або я остаточно з’їхав з глузду, або це найгірше побачення в моєму житті.

Місце виявилось покинутим хабом громадського транспорту.
Скло тріснуте, реклама з минулого десятиліття миготіла обривками фраз:
«ЗРОБИ ВИБІР», «ДОВІРЯЙ СИСТЕМІ».

— О, іронія, — Том фиркнув. — Ви б ще написали «розслабся».

— Ми пропонували, — озвався голос збоку. — Але система сказала, що це надто цинічно.

Том здригнувся.

Їх було четверо.

Різні.
За віком, стилем, мовою тіла.

Але Том відчув це одразу —
та сама порожнеча в погляді,
те саме напруження, ніби всі вони прокинулися не в своєму житті.

— Ти теж бачиш фрагменти? — запитала дівчина з коротким волоссям і нервовою усмішкою. — Без контексту. Без попередження.

— І тінь, — додав чоловік старше, років сорок. — Вона… не говорить нормально. Як поганий чат-бот із кризою ідентичності.

— Гей, — Том підняв руку. — Це вже звучить надто знайомо. Мене звати Том. Я, здається, добровільно стер собі пам’ять і тепер не знаю, навіщо.

— Клас, — хмикнув хлопець у неоновій куртці. — А я думав, я один такий ідіот.

Вони засміялися.

Сміх був нервовий.
Різкий.
Але живий.

Вони швидко зрозуміли головне.

У кожного —
• фрагменти пам’яті;
• відчуття спостереження;
• одна і та сама мітка в системі.

#кодвсесвіту: НОСІЙ

— Це як клуб за інтересами, — сказала дівчина. — Тільки замість абонемента — стерта особистість.

— І замість зустрічей по п’ятницях — екзистенційна криза, — додав Том.

— Не ной, — буркнув чоловік. — Ми ще живі. Це вже плюс.

І саме в цю мить світло в хабі згасло.

Тиша була не нормальною.

Вона була контрольованою.

— Скажіть, що це не воно, — прошепотів хлопець у куртці.

У відповідь — кроки.

Повільні.
Рівні.

— Це не тінь, — тихо сказала дівчина. — Тінь так не рухається.

Том відчув, як у грудях стискається.

— Тоді хто?

В темряві загорілися червоні індикатори.

ВИЯВЛЕНО НЕСАНКЦІОНОВАНУ ГРУПУ НОСІЇВ.
ПОЧАТОК КОРЕКЦІЇ.

— Корекції? — Том криво посміхнувся. — Я навіть не знаю, що це означає, але мені вже не подобається.

— БІЖИ! — закричав хтось.

І вони побігли.

Через уламки скла.
Через темні переходи.
Через паніку, що різала легені.

Том озирнувся і побачив, як одного з них схопили.
Без крику.
Без боротьби.

Просто — вимкнули.

— Чорт… — прошепотів він.

— Не зупиняйся! — крикнула дівчина. — Це те, чого вони хочуть!

І Том побіг далі.

Вони вирвалися назовні.

Нічне місто дихало неоном і байдужістю.

Троє замість чотирьох.

— Ну що ж, — сказав хлопець, витираючи кров з губи. — Тепер це офіційно. Нас хочуть стерти вдруге.

Том подивився на свої руки.
Вони тремтіли.

Але страх змішався з люттю.

— Ні, — сказав він тихо. —
— Тепер ми будемо дивитися у відповідь.

Десь далеко
Тінь спостерігала.

І вперше —
мовчала.