«Тінь, що спостерігає» — Частина 3

Том не торкався того маленького пристрою кілька хвилин.
Він лежав на столі, ніби знав: його бояться.

Світлодіод блимав рівно. Спокійно. Надто спокійно, щоб бути випадковістю.

— Якщо ти пастка… — пробурмотів Том, — то я вже в ній.

Він під’єднав пристрій до ноутбука.

Екран потемнів.
Потім — короткий шум, схожий на збій сигналу.
І раптом — текст.

#кодвсесвіту: СИНХРОНІЗАЦІЯ 12%

Том завмер.

— Що за синхронізація?.. З ким?

Його скроні різко стиснуло болем.

Він побачив це не очима.

Це було всередині.

Коридор. Металеві стіни. Холодне світло.
Його руки — у рукавицях, яких він ніколи не носив.
Голос — жіночий, спокійний, але напружений:

— Том, якщо ти це бачиш — значить, ми не встигли.

— Ми?.. — прошепотів він у реальності, хапаючись за край столу.

Фрагмент урвався так само різко, як почався.

Том важко дихав.
Це не було сном.
Не було галюцинацією.

Це була чужа пам’ять, зашита в нього самого.

Кімната потонула в тиші.

І тоді —
рух.

Не на екрані.
Не в дзеркалі.

За його спиною.

Тінь більше не ховалася.

Вона не мала чіткої форми — лише контур, що ніби збирався з темряви та світла моніторів.
Очей не було. Але Том відчував погляд.

— Ти… — голос у нього зірвався. — Ти той, хто спостерігав?

Тінь не відповіла словами.

Замість цього — ще один імпульс у голові.

«Я — не ворог.
Але я — наслідок.»

Фрагменти складалися.

Том не був випадковою людиною.
Колись — у проєкті, про який не писали новини,
у системі, яка мала бачити більше, ніж дозволено,
він погодився.

Погодився стерти собі пам’ять.

— Я сам це зробив… — видихнув він.

Тінь наблизилась.
Не загрозливо.
Майже… співчутливо.

«Ти був носієм.
Я — спостерігач.
Разом ми мали втримати баланс.»

— А тепер? — Том підвів голову.

Пауза.

«Тепер хтось інший дивиться.»

На екрані ноутбука з’явилося повідомлення.
Не від пристрою.
Не від системи.

НЕ НАМАГАЙСЯ ЗГАДАТИ ВСЕ ОДРАЗУ.
ЦЕ ВБИВАЄ.

Том гірко посміхнувся.

— Серйозно? А ви, хлопці, завжди такі турботливі?

Він зрозумів головне:
спостереження — це не просто стеження.
Це механізм контролю реальності.

І він — частина цього механізму.

Хоче він того чи ні.

Тінь відступила, розчиняючись у темряві.

Пристрій на столі знову блимнув.

СИНХРОНІЗАЦІЯ: 18%

Том сидів мовчки.

Страх нікуди не зник.
Але з’явилося дещо нове.

Рішення.

— Якщо я був частиною цього… — сказав він уголос, —
— то тепер я хочу знати, хто дивиться і навіщо.

І вперше за весь час
він не відчував себе жертвою.