Глава 16

– Ти ж розумієш, що просто фізично не зможеш бути завжди поряд? – Марія підняла погляд від документів на сина, що сидів по інший бік столу.

          Лука зиркнув на неї, подумавши: «Десь я це вже чув».

          – Так, звісно. Але коли можу – буду поруч.

          Марія ще трохи подивилася на нього, ніби хотіла щось сказати, відтак опустила голову до паперів.

І вони знову сиділи в тиші, яку порушувало тільки цокання годинника. Цок-цок-цок.

          Лука починав ловити себе на думці, що цей годинник зводить його з розуму.

Цок-цок-цок.

Хлопець глибоко вдихнув і зосередився на прочитанні матеріалу з історії України. З усіх предметів – цей його найулюбленіший. Лука любив вигадувати різні аналогії з фентезі світу, і поєднувати ці оповідки до реальної історії його держави. Але він вже певний час такого не робив. І зрозуміло чому.

Цок-цок-цок.

Лук’ян кинув погляд на годинника, але той майже не змінив своїх показників з минулого разу. Десята година ранку. Лука зітхнув. День буде довгим.

* * *

          Лічі брів вулицями, активуючи свої навички найкращого нюхача. Та вкотре набурмошував носа. «І чому місто завжди має так тхнути? Це ж неможливо». Він бігав на чотирьох лапах, але дуже цього не любив. «Єва та Лука будуть мені лапи цілувати, вибачаючись за таке неподобство. Подумати тільки – кинути його напризволяще! У незнайомому місті!» – гнівно думав він.

          Але швидко себе опанував, згадавши, що він наговорив вночі Луці.  Після такого він би і сам себе покинув. Але ж Єва? Куди вона поділася?

          Принюхався ще раз. Здалося, що він вловив солодкавий запах дівчини, але тоді ж в ніс вдарив інший, різкий та солоний. Лічі вмить засумнівався у своїх здібностях нюхача, але тут же заспокоївся. «Це просто чуже місто. От і все».

          Побіг далі, не припиняючи винюхувати все довкола. Відчувши гидотний запах, швидко відбіг від сміттєвого контейнера. «Знову цей мертвяк. Фу» – подумав Лічі.

          Створіння рухалося все далі. Знову вловив запах Єви чи йому здалося? І тут його охопив той різкий аромат. Лічі замислився, кому ж міг належати той дивний солоний запах.

          Його очі розширилися від усвідомлення. І він побіг на той запах.

* * *

          Єва крокувала поряд з Матвієм, намагаючись усвідомити почуте. Їй було шкода себе, але ще більше шкода матір. Адже Єва просто померла собі та й годі, в той час як мати переживала декілька кіл пекла. Якщо звісно їй було не все одно. А судячи з усього – не було.

          Дівчина досі не могла збагнути, як одна людина може заради своєї мети лізти по головах, не озираючись та не боячись брехні.

          Єва бажала, щоб Кирило одного разу відчув як це, бути покинутим та обманутим усім світом. Коли всі довкола з тебе глузують, а ти не можеш вибратися з тієї трясовини, що охопила тебе по самі вуха.

          Дівчина глянула на хлопця, що крокував поряд. Матвій виглядав незворушним, але вона майже фізично відчувала його біль. Це було видно з того, як хлопець поволі масажував поранену долоню, як стискав рота на кожному кроці, коли рука різко вдарялася об ногу. Не дивлячись на те, що Матвій розповів, Єва продовжувала бачити темряву довкола нього. І це лякало її.

          Та ще й після тієї розмови з Лічі.

          Вона не знала, що саме Гарм зробив з хлопцем, але була впевненою в одному: скоро вони дізнаються.

* * *

          Цок-цок-цок.

          Лука зиркнув на годинника. 10:15. «Дідько. Це буде дуже довгий день».

* * *

          Ще в процесі побудови плану, він знав, що щось піде не так як слід. Бо завжди саме так і буває, коли плануєш деталі. Хтось втрутиться, наприклад.

Так і сталося.

Приперся той клятий слідчий. І все пішло коту під хвіст. Хоча, якщо бути чесним передусім із собою, то все пішло шкереберть ще відколи він прибув до цього Світу.

Коли повернувся.

Розрив між двома світами дався йому не легко: висмоктав майже всі сили. А вони необхідні йому для виживання та поповнення жителів власного Світу.

Тим паче тоді, коли повертатися він не збирався.

Не тепер.

Гарм відчув, що слабне, ще близько року тому, але зараховував цю слабкість до незначних трансформацій, пов’язаних із віковими процесами організму.

Втім, недуга лише наростала, все більше демонструючи жителям, що він вже нездатний правити ними. Керувати ними. Контролювати їх. Оберігати.

Деякі вихідці з його світу навіть намагалися влаштувати переворот. Але Гарма так просто не здолати. Не дивлячись на нещодавно відкриту слабину, він ще мав прибічників. Чи, принаймні, так думав. Поки один вухатий виродок його не зрадив, відправившись за ним.