Глава 14

Звір зник, але дивне усвідомлення неминучого залишалося. Хижак вже настільки знахабнів, що підійшов до самого будинку Луки, тож хлопець не бажав миритися з ситуацією. Але з цією проблемою можна буде розібратися пізніше.

          Залишався Кирило.

І Матвій.

Останньому Марія оброблювала понівечену руку від зустрічі з Гармом, а хлопець мовчки терпів пекучий біль. Проте Лука неодноразово ловив на собі його погляд, але одразу відвертався – боявся, що прочитає там дещо жахливе.

          Кирило стояв осторонь, ще не до кінця заспокоївшись від побаченого чотириокого собаки. Кілька разів він намагався почати розмову, але ніхто йому не відповідав. Чоловік не встиг роздивитися Єву, яка швидко відправилася до кімнати Луки. Лічі відправився з нею, невидимий для очей Кирила.

          Лук’ян більше не міг витримувати цю тишу, тож вийшов на подвір’я та сів на порозі. Глибоко вдихав прохолодне повітря, намагаючись обдумати висновки, до яких прийшов. Але чи не занадто швидко він роздав кожному ролі у цій грі? Можливо, хлопець помилявся, і не слід ворушити минуле?

          Лука закрив очі й спробував згадати той запах Гарма, який сьогодні збив його з пантелику. В ньому вчувалося щось дивно знайоме та, водночас, надзвичайно чуже. Так, ніби давно забута для тебе близька людина зненацька повернулася, але ти її вже не впізнаєш. Ані звичок, ані звуку її голосу, ані запаху. Але ця людина не бажає бути забутою. Вона хоче продемонструвати себе. Чого ж вона хоче? Щоб її пам’ятали? Щоб піклувалися? Чи, можливо, її єдине бажання – домінувати над свідомістю інших використовуючи страх перед собою?

          Від думки, яка блискавично виникла в його голові, Лука відкрив очі. Він зрозумів. Бажанням цією людини є любов. Вона хоче, щоб її любили, як раніше. Хлопець хутко підвівся та забіг до сараю. Знайшов лопату і, не кажучи нікому ані слова, швидко рушив у бік цвинтаря, поки рішучість не покинула його, а адреналін не випарився.

* * *

          – Що тут в біса сталося? – Кирило почав ходити туди-сюди по кімнаті, намагаючись вгамувати те заціпеніння, що охопило його при вигляді того пса. В нього чотири ока, чи йому здалося? Чоловік занурив п’ятірню у волосся, охоплюючи голову. Він би нікому не зізнався, але те чудовисько ніби вихопило Кирила з реальності, переносячи до світу чогось чудернацького, незрозумілого і, врешті решт, страшного. Йому було дуже страшно від усвідомлення того, що той пес ходить десь неподалік. Механічним рухом він похлопав себе по кобурі. «На місці» – з полегшенням подумав Кирило.

          Марія саме перев’язувала руку Матвію, поринувши у роздуми. Вона намагалася проаналізувати дії того створіння: навіщо він прийшов? Чого хотів від Луки? Нащо поранив Матвія? Але думки розбігалися геть, не даючи можливості склеяти докупи те, що жінка вже знала. Та найстрашнішою для Марії була переконаність у тому, що звір знає її – він знає їх усіх.

          Відповідати на питання Кирила вона не мусила, але розуміла, що той не відчепиться.

          – Ти віриш у надприродне?

          Кирило втупив у неї промовистий погляд, у якому вона Марія розпізнала розгубленість, поєднану з небажанням приймати той – Інший – світ. Чоловік кивнув.

          – Раніше не вірив. Але зараз я вже не знаю, що справжнє, а що – ні, - він голосно зітхнув. Стоячи зараз в кімнаті будинку Марії, чоловікові здавалося, що це місце є осередком надприродного. Кирило не знав як пояснити свої відчуття, але навіть зараз відчував на собі невидимі очі, котрі пильно спостерігали за ним. «І та дівчина, що так раптово втекла» – подумав Кирило. Вона здалася йому знайомою, однак чоловік не встиг розгледіти її обличчя.

          Марія продовжила.

          – В містечку відбувається щось дивне та незрозуміле останнім часом. Якесь чудовисько вбиває людей, але для чого?

          Кирило хмикнув.

          – Щоб поповнити свою армію мертвих?

          На мить Марія не знала, що сказати. Мимоволі глянула на Матвія, але погляд хлопця був спрямований кудись вбік. Здавалося, що він перебуває деінде – в кімнаті залишилася лише його земна оболонка.

          Від несподіваного звуку, що прорізав тишу, Марія аж смикнулася та ненавмисне здавила руку Матвію. Той швидко обернувся до неї і висмикнув долоню. Потім встав і, не дивлячись на жінку, промовив:

          – Мені треба йти.

          Марія хотіла наздогнати його, але Кирило зупинив її. Він говорив по телефону і після слів якогось чоловіка аж побілів.

          – Ти впевнений?

          У відповідь на слова по той бік слухавки Кирило кивнув.

          – Добре, дякую за роботу, - і натиснув на відбій.

          – Що сталося? – Марія не розуміла його стану. «Невже нове тіло знайшли?» – подумала жінка. Але водночас вона розуміла, що Кирило б не реагував так на ще одне вбивство. Він був надзвичайно твердолобим і черствим по відношенню до чужих для нього людей. Особливо, якщо вони вже були мертвими.

          – Ми провели експертизу, – він зітхнув. – Ще одну. І виявили дещо незрозуміле. Хоча чому я вже дивуюся.