Глава 13

Страх. Непевність. Знервованість. Зневіра. Коли ти дивишся в очі своєму ворогу, який кілька разів тебе ледь не вбив, то цілий вихор емоцій відображається на серці. Як таке взагалі могло статися? Гарм сидить навпроти дверей рідного дому Луки, а він, заціпенівши, споглядає в його янтарні очі.

Інстинктивно хлопець вийшов наперед, попрохавши матір зайти всередину. Лука відчував себе відповідальним за людей (і маленьку тваринку), котрі стояли за його спиною. І коли це він встиг стати ватажком зграї? Але саме так юнак і почував себе. Ватажком. Очільником. Захисником. Тому відтепер перед Лук’яном постало надскладне завдання: захистити дорогих для нього людей. І Лінчетті, звісно.

Не зводячи очей з монстра, юнак зробив повільний крок вперед.

          – Чому ти з’явився тут? Що ти хочеш?

          Чотириокий пес дивився прямо на Луку. Він сидів, спокійно звівши лапи перед собою. В ньому не вчувалося жодної метушні. Навпаки, в Лук’яна виникло відчуття, що Гарм почувається тут як вдома. Так, ніби він тут господар.

Чотириокий перевів погляд на Матвія, і вишкірив зуби. Лука подумав, що той всміхається. Не маючи змоги прослідкувати реакцію друга, Лук’ян зробив ще один крок назустріч Гарму.

– Синку! – Марія зібралася виступити вперед, але Єва затулила своєю рукою прохід.

– Довіртесь йому.

Лука вловив ледь чутний шепіт Єви, і на мить здалося, що він справді зможе вирулити з цієї ситуації.

          Але тільки на мить.

Адже хто він такий? Всього лише хлопчик.

* * *

          Кирило втупив погляд у тіло. Там, де було раніше обличчя, тепер виднілося кроваве місиво, з поміж якого, де-не-де, можна було розгледіти ледь вцілілі кістки. Довге волосся сплуталося від багна та крапель крові, які перетворили раніше густі локони на червоне павутиння.

І чому він не палить? Ця думка першою виринула в голові Кирила відколи побачив новий труп. Якби він не кинув десять років тому, то зараз можна було б знати для своїх пальців якесь заняття. Цигарка змогла б стримати нервовий тік, він був у цьому певен. Але ж ні. Йому придумалося кинути.

– Дідько, – вирвалося в нього. Чоловік помасажував повіки, але нудотне відчуття нікуди не зникло. Йому було невтямки, як отой мамин синок – Лука – міг наробити отаке. Але ж наробив? Так. І тепер Кирилові це доведеться розплутувати.

Він голосно зітхнув.

– Кириле!

Озирнувшись, чоловік помітив як в його бік направляється один з криміналістів.

 – Щось знайшли? – Кирило зловив себе на думці, що благає аби на тілі жертви або в багні поряд, вдалося розшукати якісь реальні докази. Бажано людські. І бажано, щоб це було ДНК Лук’яна. Ну або будь-якої іншої реально існуючої людини. Бо містичні жахи йому вже набридли. І, правду кажучи, надзвичайно лякали.

 – Та ж сама собача шерсть.

Кирило вилаявся, у відповідь одержавши засуджуючий погляд криміналіста, на що подумав: «Наче ти проти іноді прикрасити свою буденність добротною лайкою. Всі тут такі праведні знайшлися. Знали б ви, що діється в цьому містечку, чорт забирай». Але це всього лише думки. Кирило глибоко вдихнув.

Тим не менш, криміналіст продовжив:

– Окрім шерсті, було ще дещо, – він підніс до обличчя Кирила пакетик з чимось, що дуже нагадувало нитки.

– Що це?

– Підозрюю, що наш вбивця залишив ще дещо. Неозброєним оком цього не помітиш, однак разом із шерстю там були інші волокна, які можуть бути або частиною його одягу, або його волоссям. Це покаже експертиза.

Кирило не міг повірити такій удачі. Невже нарешті вдасться вийти на слід злочинця?

– Ви впевнені, що це не шерсть?

– Абсолютно. За роки служби я навчився відрізняти деякі види волокон, і, повірте мені, собача шерсть і волосся людини відрізняється за своєю щільністю. Але, як я вже сказав, все покаже наступний аналіз. Проте можете бути впевнені: нам нарешті вдалося зіштовхнутися з мертвої точки.

* * *

          Єва не могла відчувати емоції чотириокого чорного пса, який зверхньо дивився на них всіх, водночас спостерігаючи за тим, як Лука поступово наближається до нього. Дівчина була впевненою, що й Лічі теж не вдається прочитати незваного гостя. Їй хотілося зробити хоча б щось, а не просто собі стояти на порозі будинку, забороняючи Марії вийти з нього.

          Одне Єва знала напевне: Гарм прийшов по Матвія, адже нещодавно Лука робив тому віщування смерті, тому це єдиний варіант. Ну або ж чотириокий хотів похизуватися і полякати їх всіх, і в першу чергу Лук’яна. Заявитися на територію іншого хижака означало кинути йому виклик. І Гарм цей виклик кинув, а Лука був готовим його прийняти.  

          І саме в цей момент її живіт пронизало відчуття гострого болю. Єва занервувала. Приклала руку до того місця і відчула як крізь тканину просочується кров. Скільки ще ран залишилося? Дві? Вона вже збилася з рахунку. Залишалося сподіватися, що Гарм не був мисливцем, який полює на слабких жертв винюхуючи їх за кров’ю.

          Помітивши як напружилися плечі Луки, дівчина зрозуміла, що він теж відчув кров. «Головне, щоб це його не відволікло».