Глава 12

Марія смажила яєчню, коли почула наполегливий стукіт в двері. Довелося трохи зменшити газ, щоб страва не пригоріла поки жінка вслухалася в звуки. На мить їй здалося, що стукіт лунає з сусіднього будинку, де саме затіяли ремонтні роботи, однак щойно почула гепання саме в їхні двері. Після нічних одкровень Марія навіть боялася подумати хто може з самого ранку настільки наполегливо порушувати їх з Лукою вранішню рутину.

Обережно підійшла до вікна в сподіваннях, що непроханий гість відправиться додому, а вона тим часом змогла б розгледіти його. В цей момент за вікном жінка побачила чоловічу постать. Марія аж сіпнулася від несподіванки. Чоловік почав стукати по вікну для привернення її уваги, і, вгледівшись у темну постать, жінка впізнала його.

          – Кириле! Що ти тут робиш? – Марія трохи привідкрила двері, однак не бажала впускати чоловіка до будинку.

          – І тобі доброго ранку, – Кирило намагався роздивитися щось чи когось за її плечем. Марія стала прямо в куті його зору, звертаючи увагу на себе. – Твій син ще вдома?

          Жінка відчула укол занепокоєння. Відколи це Кирилові потрібен Лука? Невже щось сталося? Почала пригадувати уривки нічної розмови з сином та Євою, проте нічого суттєвого не знаходила. Принаймні такого, що могло б зацікавити слідчого. Чи може син розповів їй не все? Марія витерла чоло, де виступив піт. «Головне не демонструвати нервовість перед Кирилом».

          – Для чого тобі Лука?

          Кирило нарешті перевів погляд на неї.

          – Треба поговорити. По чоловічому, – чоловік прищулив очі. – До речі, а де твій син був цієї ночі?

          Марія почала вигадувати можливі варіанти її відповіді, але не придумала нічого кращого за правду. Але без деталей, звісно.       

– Спав. Лука, знаєш, у випускному класі зараз, тому перед екзаменами потрібно набиратися сил. А чому ти запитуєш?

Кирило відмахнувся від неї.

– Мені треба з ним просто поговорити. Нічого серйозного, – він видавив з себе посмішку. – Сподіваюся.

– Тоді давайте поговоримо.

Марія обернулася на голос сина, який стояв у коридорі навпроти них. Він не дивився на матір, повністю зосередившись на слідчому. Жінка опустила погляд. Лівою рукою хлопець тримав рюкзак, а права рука міцно стиснулася в кулак. Шкіра Марії покрилася мурахами. Здавалося, що повітря довкола них таке наелектризоване, що й сірник би спалахнув.

Кирило відступив від дверей вбік, даючи прохід для Лук’яна.

– Я відвезу тебе до школи.

– Гаразд, – Лука почав взуватися, і лише після поглянув на побіліле обличчя Марії. – Я перекушу у школі, – він легенько кивнув у бік своєї кімнати і прошепотів: – Поїжте разом.

І вийшов.

Марія мовчки спостерігала за тим як її син сідає в службове авто Кирила, а тим часом вузол тривоги в її тілі почав тільки розростатися.

* * *

          День почався з не дуже хороших ноток. Лука двічі переводив будильник, поки спромігся встати з ліжка. Потім ще й рюкзак потрібно було збирати поспіхом, бо напередодні забув це зробити. І, на додачу, хто ж саме опинився на порозі їхнього будинку? Кирило власною персоною, який тепер мовчки віз Лук’яна в поліцейському авто.   

Щоб зануритися у новий день, Лука дивився перед собою, споглядаючи автомобілі, що проїжджали повз. Розпочинаючи новий день, містечко потроху скидало з себе сонну млявість. Хлопець кидав погляди на пішоходів, котрі поспішали на роботу, на жінок літнього віку, які повільно, але впевнено, крокували в бік ринку. Завжди цікавило чому бабусі поспішають кудись з самого ранку, бо логіки в їх діях було зовсім небагато. Як, в принципі, і у діях Кирила. Лука здогадувався, що той може навідатися найближчим часом, але очікував на наряд поліції просто у школі, звідки хлопця вивів би Кирило із самовпевненою посмішкою.

          Але ж ні. Кирило прибув до будинку своєї коханої жінки (хоча щодо його кохання Лука сумнівався) і забрав її сина. Театрально, але поверхово. І залякати його Кирилові забракне духу.

          – Нічого не хочеш розповісти? – перші слова Кирила, відколи вони сіли в автомобіль. Мабуть, це такий хід крутого слідчого: налякати, позбавити звичного ритму життя, чекати на розкаяння. Лука замислився про те, на які саме зізнання чоловік очікує. Перетворення в пса звучить занадто нереалістично, хоча судячи з результатів експертизи, Кирило у щось таке і вірить. Чи може саме викрадений папірець із доказами його цікавить? Або ж загадкові таблетки, які навіть загуглити неможливо, бо етикетка вже добряче затерта від засмальцьованих рук. Або ж дивне створіння, що викрало докази у нього просто з під носа? Чи доказ його тваринної поведінки – дівчина, котра зараз снідає з його мамою? Цікаво, що ж саме слідчий хотів би почути. Та на запитання Лука ніяк не відреагував.

           – Я не зроблю тобі нічого поганого, – Кирило не вгамовувався. Здавалося, мовчання Лук’яна не змушує його ніяковіти. – В мене наразі існує тільки одне бажання: дізнатися, хто ж скоює ті криваві злочини. І я дуже сподіваюся, що коли ми поріднимося, то між нами не існуватиме секретів.

          Лука гнівно обернувся. Кирило кинув йому самозадоволену посмішку, перш ніж повернутися до споглядання на дорогу.