Глава 8

Все тіло пекло від болю. Знову. Лука відчув дежавю від недавнього пробудження з кривавими ранами. Він не розкривав очей відколи Єва заборонила йому поглянути на себе в дзеркало.

          Хлопець переживав дивні відчуття: незвично відчувати на собі дівочі руки. Звичайно, мати не один раз доглядала за ним, наприклад, коли Лук’ян хворів. Але зараз все було по-іншому.

          Єва оброблювала рани ледве доторкаючись до них, адже боялася завдати ще більшого болю.

          – От навіщо ти пішов до лісу? Сам? – її голос аж дзвенів від обурення.

          Дівчина припинила оброблювати спиртом понівечене тіло Луки, перейшовши до обличчя.

          – Ай!

          – Терпи тепер!

          – Терплю.

          – От і терпи, – хлопцю на мить здалося, що в її обуреному голосі вчуваються сльози. – Ти плачеш?

          – Я що, дурна? Плакати оце, – Єва налила спирту на ватний диск і ледь доторкаючись до щоки Лук’яна, почала дезінфікувати рану.

Хлопець закусив губу від гострого болю. Він ніби відчував як дівчина приєднувала шматки шкіри з м’ясом назад до кістки. «А може мені й не здається».

– Тоді що це, якщо не сльози за моїм раніше гарним обличчям? – він ледь шепотів. Було надзвичайно складно відкривати рота й ворушити губами. «Можливо, там вже й губ немає».

– Ти сплутав сльози з бажанням стримати блювоту від вигляду твого обличчя.

І тут Єва розплакалася. Лука почув її ридання й відкрив очі. Намагався сфокусувати погляд очей, що заплили. Побачив як Лічі обіймає дівчину, обхвативши її за плечі. Хлопцю стало ніяково від того, що він вперше, хоча й несвідомо, але довів дівчину до сліз.

– Пробач мені, – трохи піднявши корпус, Лука доторкнувся рукою до передпліччя дівчини.

– За що?

Лук’ян ледь розчув слова між риданнями Єви, але вирішив, що дівчина питає причину його вибачень.

– Бо пішов до Гарма сам, – він впав назад на подушку, знову закривши очі. – А тепер ти маєш оброблювати мені рани й змагатися з приступом блювоти від мого вигляду.

Лука радше уявив, аніж побачив, що Єва кинула у нього бинти, коли відчув як ті прилетіли до його голови. Він трішки скривився від несподіванки.

– Бовдур.

Здається, до Єви повернулося її колишнє нахабство й холоднокровність.

– Погоджуюсь, – Лічі підтакнув дівчині.

«І коли вони так подружились?»

– Ну ти ж гуляєш ночами, бажаючи потоваришувати з Гармом. То ми й вирішили обходитися без тебе.

Відкривши одне око, Лука побачив, що Лінчетті хитро всміхається до нього.

– Коли ти припиниш читати мої думки?

Створіння тихенько засміялося.

– Там так весело, у тебе в голові. Що, мабуть, вже ніколи.

Але Лука знав, що все колись мине. І думка, що йому скоро доведеться відпустити Лічі та, скоріше за все і Єву, ввела його у стан пригнічення настільки, що хлопець навіть забув про біль.

* * *

– Як ви мене затягли до будинку? – Лука сидів на підлозі схрестивши ноги, намагаючись на звертати уваги на больові відчуття.

В кімнаті був увімкнений нічник. Предмети довкола охопив теплий жовтуватий відтінок. В напівтемряві хлопець бачив Єву. Вона сидячи на ліжку, обперлася спиною об стіну. Після того, як обробила його рани, дівчина мовчки вмостилася на ліжку, укутавшись ковдрами. Лук’ян бачив, що її морозить. До того ж, пальці Єви доторкаючись до його голої шкіри, неприємно охолоджували місця порізів від Гарма. Але вона нічого не говорила, тому Лука вирішив не чіплятися з питаннями. Однак, це не означало, що його не турбував хворобливий стан дівчини.

Натомість Лічі, здавалося, вже забув про нічну пригоду. Створіння повернулося до свого звичного стану легковажної мрійливості.

– Ми затягли тебе через вікно. В тебе дуже хороші вікна, великі такі, якщо тобі цікаво.

Лука підняв брови від здивування. Йому не вдавалося уявити картину, де тендітна дівчина й маленьке створіння закидають в кімнату хлопця, що у декілька разів переважає їх двох за габаритами. Який, до того ж, ледве знаходився при тямі, а тому був удвічі важчий.

Лічі додав:

– Ти не думай про це. Наразі твоєю головною проблемою є твоя мати.

– Не зрозумів.

– Та все ти зрозумів.

Хлопець зіщулив очі.

– Поясни.

– Ну от як ти логічно поясниш їй свої рани? Ти своє обличчя бачив?

– Ти ж заборонив дивитися, то й не бачив.

– А, точно. Забув уже, – Лічі лежав на краю ліжка замислено чухаючи лапу. – Ну там капець.

Машинально Лука доторкнувся до своїх щік. Лівою рукою під тонким шаром бинту нащупав два глибокі порізи з кіркою засохлої крові на шкірі. А от права рука не знайшла шкіри взагалі. Він проводив пальцями довкола великої рани, прагнучи змалювати її обриси. Відчував лише м’язи. «О господи, Гарм відірвав мені шматок шкіри».