Глава 7

Її світ був інакшим, не схожим на цей. Однак пояснити різницю їй не вдавалося. Там не снилися жахи, які переслідували її тепер у кімнаті того хлопця, Луки.

          В сні вона бігла від скаженого пса, що от-от вчепиться в неї. Минала дерева не оглядаючись, ловлячи удари від гілок, що низько росли. Позаду чула хрипке дихання і гарчання.

          Було страшно. Однак вона бігла.

        Аж доки той пес не схопив за ногу. Крик від болю та несподіванки видався приглушеним. Падаючи, їй вдалося схопитися за невелику гілку, що відламалася від дерева. Тепер залишалося очікувати своєї долі. Пес силою зубів перевернув її на спину, і в цей момент отримав вістрям гілки просто в око. Від несподіванки відскочив, тож, не гаючи часу, дівчина почала тікати. Нога нестерпно боліла. З кожним рухом місце поранення віддавало сотнями палаючих голок. Вона закричала.

        І цей крик знову привернув увагу звіра.

       Одним стрибком він наздогнав її та почав шматувати зі спини. Дівчина відчувала, як життя поволі зісковзує від неї.

     Вже згасаючою свідомістю, змогла розпізнати попереду ще одного пса з яскраво палаючими червоними очима. Він, люто загарчавши, біг в їхній бік. Останньою її думкою була подяка за те, що в цього – іншого – пса, було двоє очей.

* * *

          Лука прокинувся від бурмотіння дівчини. Вона говорила вві сні. Хлопець відшукав їй три теплі ковдри, а також віддав свій світшот, в якому вона ледь не потонула. Дівчина повністю закуталась, тож зі свого боку Лука в місячному сяйві міг бачити лише її темне волосся та кінчик носа, що виглядав з-під ковдри.

           Лежачи на підлозі Лука думав над тим, як різко змінилося його життя. Він отримав нові здібності незрозумілого характеру, нажив собі смертельного ворога, познайомився з двома дивними чужинцями, і найстрашніше – мав секрети від матері. «Та ще й які секрети». Йому здавалося, що от-от все стане на свої місця: він відправить Лічі додому, дізнається про долю дівчини, а тоді зможе повернутися до колишнього нормального життя.

          Але чи хотів він цього насправді?

         Лука ніколи не був авантюрним шибайголовою, тож тепер відчував дискомфорт в своїй новій ролі. Однак мусив зізнатися передусім самому собі, що останні кілька днів відчуває певне захоплення й цікавість. Це породжує запитання: «що буде далі?». Наразі хлопець не міг дати однозначної відповіді. Він переможе Гарма. А що як ні? Зможе повернути Лічі додому? Але чи хоче цього сам Лука? Дізнається більше про дівчину поряд, що зараз бачить сни. Проте чи бажає він дізнатися правду? «Бажаю. Я хочу дізнатися більше про неї».

         Ну добре, з одним розібралися. Але що робити з Лічі, який цього вечора точно когось вбив? А сам же Лука намагається рятувати людські життя. Не даремно його поранили однієї ночі.

      Лічі був кумедним створінням та зміг трохи розбавити сіре і нудне життя хлопця. Проте Лука розумів, що створіння чуже для його рідного міста й країни. Необхідно знайти спосіб повернути Лінчетті додому та дати тому змогу стати найкращим нюхачем. Лука всміхнувся своїм думкам. «Ні, він точно смішний».

* * *

          Вона знову провалилася в сон. Цього разу перед нею постала сутичка між двома чорними псами. Той, що був більшим та чотириоким, мав значну перевагу в силі. Одним ударом він повалив щойно прибулого суперника і тепер працював своїми кігтями. Менший намагався захищатися, але був добряче поранений.

          Дівчина швидко відповзала подалі. Розуміла, наступною прийде її черга. Вона змогла дістатися до невеличкого поглиблення між деревами і, закидати себе листям. Дівчина зловила себе на думці, що є дивним те, як опало листя, адже ще була весняна, а не осіння пора. Але, хай там як, це не складало її найбільшу проблему та не породжувало великої кількості питань. Особливо враховуючи те, що за кілька метрів від неї влаштували битву двоє чорних псів.

          Тож вона просто лежала і спостерігала. Було соромно за те, що покинула свого рятівника напризволяще. Але ж вона рятувала своє життя, була пораненою, а отже, нічим би не допомогла.

          Менший пес зумів нанести удар його кривднику. Чотириокий заричав, а тоді, обнюхавши пораненого пса під собою, побіг геть. Їй здалося, що звір пригадав його запах.

          Вже майже поринувши у забуття від нової хвилі болю, дівчина угледіла як великий пес повалив могутнє дерево, що стало на його шляху.

* * *

         – Луко! Луко! – дівчина щойно вивільнилася із нічних жахів, що один за одним турбували її. – Ти спиш?

          Постать під ковдрою ворухнулась.

          – Вже не сплю.

          Дівчина закусила губу: їй стало ніяково через те, що розбудила його.

          – Вибач, але я потребую твоєї допомоги.

          – Щоб допомогти, мені потрібно піднятися?

          – Так. І ввімкни світло, будь ласка.

          Прийнявши реальність, Лук’ян відкинув ковдру й встав, на ходу розминаючи затерплі м’язи. Ще до того, як лягати спати, він підстелив собі матрац, поклав подушку і витягнув зі своєї шафи легеньке покривало. Навіть не беручи до уваги те, що дівчина постійно будила його своїм сонним бурмотінням, спати на підлозі було вкрай не зручно. Лука мав худощаву будову тіла, тому всі його кістки раз за разом бряжчали об здавлений матрац, і отже й по підлозі.