Глава 1

1

          Його тіло палало від болю. Було складно провести межу між сном та реальністю. Підсвідомість хлопця наполягала на необхідності відкрити очі та зарадити собі. Проте та часточка, що відповідала за звичайний людський страх благала поринути в світ сновидінь. Досі не розплющивши очей він провів рукою по своєму голому тілу. Під пальцями відчув рідину, яка повільно просочувалася з кожним порухом грудної клітки. Живіт наче покривали обрізки якоїсь дивної тканини. Дуже хотілося звільнитися і відкинути її з себе.

Розплющив очі.  

          В світанковій темряві не зміг одразу сфокусувати погляд, але одразу зрозумів: він вдома, в своїй кімнаті. Першими вдалося більш-менш розгледіти руки: на пальцях злипалася незрозуміла темна рідина. Спробував підвестися, в результаті чого отримав нудотне запаморочення та черговий поштовх болю. Знесилено відкинувся на ліжко, приземлившись головою на подушку. Кожен подих піддавався надзвичайно важко. Хвилину-дві пролежав нерухомо, поки до нього не  почали повертатися відчуття. Хлопець швидко зрозумів, що під пальцями він тримав клапті власної роздертої шкіри. А липка темна рідина виявилася густою кров’ю, яка продовжувала витікати з рани.

          «Треба вставати. Не хотілося б відкинути ласти на рідному ліжку». Доклав чималих зусиль перш ніж зміг підняти верхню частину тіла. Кожен рух запалював нові язики полум’я на ранах. Довелося зціпити зуби аби не закричати й не розбудити маму, яка спала в сусідній кімнаті. Зі швидкістю черепахи опустив ноги на підлогу, притримуючи живіт. У відповідь на спробу сходу підвестися, рука оросилася новою порцією крові. «Цікаво, скільки людина може її втратити перш ніж…  Ну добре, не зараз».

          Схопивши лівою рукою стіл біля ліжка, перемістив на неї вагу свого тіла і спробував підвестися. Знову відчув запаморочення. «Не падати. НЕ ПАДАТИ! Якщо впадеш, вдруге не піднімешся!». Спираючись спочатку на стіл, а потім на стіну, почав рухатися в напрямку ванної кімнати. Крокуючи, помітив, що ступні в нього босі і брудні. Так, наче він без взуття бігав по лісу, вбираючи в себе всі болота, які міг знайти. «Добре, про болота подумаємо згодом».

          Діставшись до ванної кімнати, чистою від крові рукою клацнув вмикач. Різкий потік світла ледь не збив з ніг. Хлопець майже хвилину просто стояв на місці, опершись плечем в одвірок із заплющеними очима. «Дихай… Дихай… Зараз… Йдемо далі». Відкрив кран, опустив руки до умивальника. Керамічна білизна̀ відразу окрасилася червоним кольором. Він підвів погляд на дзеркало. Те саме сплутане темне волосся, що й напередодні ввечері, те ж саме обличчя. На мить здалося, ніби його карі очі відблиснули червоним. Одразу бризнув на себе холодною водою. Поморгавши кулька секунд, знову поглянув у дзеркало - видіння щезло. Тепер обличчя було повністю таким, як раніше. Хоча ні. «Я схожий на мерця».

          Відчинив шухлядку біля умивальника. Розмитим поглядом шукав необхідні для оброблення рани засоби. Серед усіх можливих антисептиків знайшов трохи спирту. «Ну добре… Мабуть, гірше уже не буде». Крутнув кришечку і обережно по краям ураженої шкіри живота почав виливати її вміст. Секунду нічого не відбувалося, поки тіло не накрила нова хвиля пекучого болю.

Щоб не закричати довелося закусити зубами рушника, який потрапив під руку. Не придумавши нічого кращого, спробував ним зупинити кровотечу. І саме вчасно. Відчув, як кімната починає кружляти: «Чорт!». Новий приплив болю, в рази сильніший від попередніх, пробивав кожну клітину. Сил боротися з ним не стало. Ноги підкосилися, після чого хлопця охопила темрява. 

* * *

          Марія накривала на стіл, тихенько наспівуючи. Вона прокинулась в доброму гуморі з переконанням зберегти його протягом дня. Сьогодні на сніданок приготувала омлет. Обережно виклала на тарілку, взяла кетчуп і намалювала на страві смайлик. «Як в ті часи, коли Лук’ян був маленьким». На правду, часу спливло вже багато. Її син далекий від образу усміхненого шестирічного хлопчика. Йому нещодавно виповнилося сімнадцять років.

          Вона подивилася на годинник - пів на восьму. Зазвичай Лука до цього часу спускався, щоб спокійно зібратися до школи. Марія скинула фартух і попрямувала коридором до кімнати сина. Легенько постукала.

–  Синку, я приготувала сніданок, - прислухалася до звуків, що доносилися з кімнати. Було тихо. Постукала сильніше. – Лука, все добре? Ти вже прокинувся?

З кімнати, як і раніше, не доносилося жодного звуку. Марія доторкнулася до дверної ручки.

– Синку, я заходжу, – вона показово закрила долонею очі і прочинила двері до спальні. Трохи розчепіривши палці побачила незастелене ліжко та пусту кімнату. – Лука?

Марія переступила поріг, підійшла до ліжка. На темному простирадлі виднілося декілька плям. Аж тут позаду неї відчинилися двері ванної кімнати.

– Ти мене шукала? – Лука вийшов з ванної, поспішно одягаючи футболку.

Хлопець отямився кілька хвилин тому, і, почувши, що його кличе мати, схопив верхню футболку з кошика для брудної білизни.

– Я трішки проспав, - він посміхнувся своєю фірмовою кривуватою посмішкою. Знав, що матері вона подобається.

– Вибач, це в мене стареча параноя, - вона відповіла на його посмішку. Але всередині чомусь продовжувало щосили колотити серце, – здається, у тебе тут якісь плями на ліжку…

– Так, сьогодні зранку просто ріками пішла кров носом – ледь зупинив, - після цих слів Лука дивакувато хіхікнув, - «Оце так імпровізація, друже».