Глава 4.Правда без згоди

Вони вибралися назовні через старий сервісний вихід.

Нічне повітря вдарило в легені, різке й холодне. Над містом висіли прожектори дронів, але тут, між покинутими будівлями, було темно.

Ліра повела їх вузькими провулками, доки вони не спустилися в напівзруйнований підвал.

— Тимчасово безпечно, — сказала вона, замикаючи двері. — Десять хвилин. Може, п’ятнадцять.

Підвал був заставлений старими серверами. Деякі ще блимали, ніби відмовлялися помирати.

— Що це за місце? — спитав Андрій.

— Один із перших вузлів Архіву, — відповіла Ліра. — Його визнали застарілим. Ідеальне місце, щоб ховати правду.

Вона увімкнула проєктор.

На стіні з’явився запис.

Андрій побачив себе.

Молодшого. У білому халаті. З холодним, зосередженим поглядом.

— Архів — не сховище, — говорив запис. — Це фільтр. Світ не витримує всіх спогадів одразу.

— Це… монтаж, — прошепотів Андрій.

— Ні, — тихо сказав двійник. — Це ти.

Запис продовжився.

— Ми залишаємо людям лише те, що дозволяє функціонувати. Решту — ізолюємо.

— Якщо носій нестабільний — носія утилізуємо.

Андрій відступив, упершись спиною в стіну.

— Я б ніколи не сказав «утилізуємо».

— Сказав, — відповіла Ліра. — І ще дещо.

Вона перемкнула файл.

На екрані з’явився новий запис. Андрій сидів за тим самим столом, але виглядав інакше. Втомлений. Розгублений.

— Ми зайшли занадто далеко, — говорив він. — Архів більше не лікує. Він вирізає.

— Якщо систему не зупинити, вона почне чистити всіх, хто пам’ятає більше, ніж дозволено.

— То чому я нічого не зробив?! — крикнув Андрій.

— Зробив, — сказав двійник. — Ти злякався себе.

На екрані з’явився протокол.

САМООЧИЩЕННЯ.

РІВЕНЬ: ПОВНИЙ.

— Ти стер себе, — сказала Ліра. — Але залишив резерв.

Вона подивилась на двійника.

— Його.

Андрій повільно сів на підлогу.

— Я… створив монстра.

— А тепер він полює на мене.

— Ні, — відповів двійник. — Він полює на всіх, хто може згадати.

Раптом сервери загуділи голосніше.

— Вони нас знайшли, — сказала Ліра, дивлячись на датчики. — Дві хвилини.

Андрій підняв голову.

— Якщо я це створив…

— То ти можеш це зупинити, — закінчив двійник. — Але є ціна.

— Яка?

— Ти згадаєш усе.

— І система більше ніколи не відпустить тебе.

Десь нагорі щось грюкнуло. Металеві двері здригнулися.

Ліра зняла запобіжник з гвинтівки.

— Ласкаво просимо назад у гру, Андрію, — сказала вона. — Тепер або ми, або Архів.