Глава 3. Та, що памʼятала

Другий Чистильник рухався швидко. Занадто швидко для людини в броні.

Андрій відчув, як двійник штовхнув його вбік.

— Ліворуч!

Постріл розніс край капсули. Осколки скла врізалися в стіну. Третій Чистильник уже заходив з флангу, перекриваючи вихід.

— Нас затисли, — прошепотів Андрій.

— Ні, — відповів двійник. — Нас шукають.

Він ривком відкрив контейнер зі спогадом і кинув його під ноги солдату. Світло спалахнуло, і простір наповнився уривками чужого життя: сміх, дощ, запах кави, крик.

Солдат зупинився. Зброя випала з рук.

— П’ять секунд, — сказав двійник. — Бігом!

Вони кинулися коридором. Позаду пролунали сухі постріли — Чистильники не вагалися. Вони просто вимикали тих, хто заважав.

Вихід був перекритий.

— Тупик! — Андрій вдарив по зачинених дверях.

— Не зовсім.

Постріл з іншого боку вибив замок. Двері розчахнулися.

— Заходьте! — пролунав жіночий голос.

Андрій побачив дівчину з коротким темним волоссям. В руках — імпульсна гвинтівка, обличчя зосереджене, очі — надто спокійні для хаосу навколо.

— Хто ти?! — крикнув він.

— Та, що не забула, — відповіла вона. — І якщо хочете жити — швидше.

Вона зачинила двері й активувала заряд. Вибух струсонув підземелля. Стеля посипалася пилом.

— Ліра, — представився двійник. — Підпілля?

— Поки що, — кивнула вона. — Але недовго. Вони вже знають, що ви тут.

Тунель вів униз, до старих комунікацій. Повітря було важке, запах іржі й вологи різав легені.

— Ти знаєш, хто він? — Ліра кинула погляд на Андрія.

— Ні, — відповів він. — Але дуже хочу.

— Ти — один із творців Архіву, — сказала вона. — І перший, хто вирішив стерти себе.

Андрій зупинився.

— Це брехня.

Ліра повернулася до нього.

— Тоді чому Чистильники полюють саме на тебе?

Сирена заглушила відповідь.

— Вони перекривають рівні, — сказала вона. — У нас хвилина. Можливо — менше.

Вона відкрила люк. Звідти тягнуло холодним нічним повітрям.

— Звідси — назовні, — сказала Ліра. — А далі або ви зникнете, або місто зміниться.

Андрій глянув на двійника.

— Якщо вона каже правду…

— То ти мав причину, — відповів той. — І ми її знайдемо.

Позаду пролунав металевий скрегіт.

Чистильники ламали останню перегородку.

Ліра вже лізла вгору.

— Рішення зараз, — кинула вона. — Або залишаємось спогадами. Або йдемо жити.

Андрій видихнув — і поліз слідом.