Тінь, що пам’ятала світло

Глава 1.Збій

Сигнал тривоги в Архіві звучав лише під час навчань.

І ніколи — вночі.

Андрій саме закривав сектор D, коли світло згасло. Не поступово — миттєво, ніби хтось вимкнув сам світ. За секунду увімкнулося аварійне освітлення, заливши коридор темно-червоним.

Браслет доступу на зап’ясті блимнув і згас.

— Ні… — прошепотів Андрій і струснув рукою.

Система не відповідала.

Зі сторони сектора С пролунав глухий удар. Потім ще один. Металеві двері здригнулися, наче хтось бив по них зсередини.

Андрій завмер.

Сектор С був порожній. Завжди. Там зберігали спогади, до яких ніхто не мав доступу — навіть співробітники Архіву.

Третій удар був сильнішим. Двері прогнулися.

— Тут нікого немає… — почав Андрій і замовк.

— Андрію. Тікай.

Голос був хрипкий. І водночас — знайомий до болю.

— Хто тут?! — крикнув він, відступаючи.

Двері сектора С вибухнули світлом. Не холодним ламповим, а живим, сліпучим. Із нього вийшла тінь.