Розділ 3. Шлях забутих

Кам'яні сходи вели все глибше під землю. Світло їхніх чарівних паличок кидало довгі примарні тіні на старовинні стіни, де були вирізьблені сцени древніх битв.

Попереду Еліна йшла обережно, тримаючи в руках карту-головоломку, яку їм вдалося розшифрувати ще в бібліотеці Хоґвортсу. Тео йшов поруч, пильно вдивляючись у темряву попереду.

— Ми близько, — прошепотів він.

І раптом стіни навколо почали тремтіти. Перед ними відкрилася величезна арка, обрамлена вигадливими візерунками. Під аркою було чорне, живе марево — вхід до лабіринту.

— Це воно, — промовила Еліна, стискаючи паличку сильніше.

Вони обмінялися короткими поглядами й ступили всередину.

Одразу ж за ними арка зникла, і простір навколо почав змінюватися. Стіни зсувалися й крутяться, прокладаючи нові ходи. Вітер шепотів слова давніх заклять.

На стіні перед ними засвітилися слова:

"Щоб знайти шлях, скажи правду серцю. Тільки чиста відповідь відкриє дорогу."

Перед кожним із них з'явилися різні загадки:

Еліні:

"Що ти цінуєш більше: владу чи кохання?"

Тео:

"Що обереш: вірність родині чи особисту свободу?"

Еліна стиснула зуби. Серце билося часто-часто. Вона згадала батьків, Джеймса, своїх друзів...

— Кохання, — твердо відповіла вона.

Перед нею стіна завібрувала і відкрила вузький прохід, освітлений теплим світлом.

Тео мовчки відповів:

— Вірність родині.

Його прохід відкрився поруч.

Вони переглянулися й побігли далі, чуючи за собою гуркіт — лабіринт змінювався щохвилини.

Та щойно вони вийшли у велику кам’яну залу, перед ними почали утворюватися тіні. Спершу безформні, а потім — набираючи знайомі обриси.

Перед Еліною постала її найстрашніша картина: вона стояла одна серед руїн Хоґвортсу, усі, кого вона любила, зникли, а небо було чорним.

Тео побачив, як він сам стоїть серед ворогів, зрадивши родину...

Тіні почали повільно наближатися.

— Це ілюзія! — вигукнула Еліна. — Тільки страх!

Вона підняла паличку й голосно крикнула:

— "Експекто Патронум!"

З її палички вирвався яскравий сріблястий патронус у вигляді фенікса, осяваючи залу світлом. Тіні почали відступати, шиплячи й танучи у повітрі.

Тео зібрав усю свою рішучість і повторив закляття. Його патронус — потужний вовк — прогнав залишки темряви.

Коли остання тінь зникла, зал наповнилася приємним теплом. Перед ними розчинилися нові ворота — до склепу Кристалу.