Минуло одинадцять років відтоді, як світ магії здригнувся в останній великій битві.
Діти Селестіни Ріддл-Поттер і Джеймса Поттера — блискучі, допитливі, сильні — нарешті отримали свої довгоочікувані листи з Хоґвортсу.
Того ранку, стоячи на платформі 9¾, Селестіна міцно тримала валізи дітей і ніжно посміхалася, проводжаючи їх у нову главу життя.
Її очі блищали від гордості. Поряд стояв Джеймс, тримаючи її за руку.
Коли вони зайшли у потяг, навколо здійнявся справжній шепіт захоплення:
— Це Селестіна! Та сама! — шепотіли учні, захоплено витягаючи шиї.
У Хоґвортсі портрети Селестіни висіли в найбільших залах замку.
Її постать стала символом сили, світла і віри. Кожен учень знав легенду про дівчину з шрамом на лобі та серцем, що змогло перемогти темряву.
Професори вітають її шанобливими поклонами. Діти — низькими реверансами і щирими усмішками.
Після перших уроків, коли день почав хилитися до вечора, Селестіна тихо попрямувала до старої вежі, де її чекав той, кого вона так любила — її батько, Том Ріддл.
Його обличчя, змужніле й спокійне, освітили теплі промені вечірнього сонця.
Тепер він був іншим: мудрим, захисним... справжнім батьком.
І в тій короткій миті обіймів, коли вона схилила голову йому на плече, світ здавався таким, яким вона завжди мріяла його бачити: мирним, справедливим і сповненим любові.
Відредаговано: 28.05.2025