Розділ 42. Падіння Архімагістра

Термінове повідомлення від Кроу, отримане на другий день плавання назад до Кресвальда, принесло новини, які, попри всю свою очікуваність, все ж змусили Яроша замислитися над справжньою ціною політичних наслідків щойно завершеної кризи.

"Магістре Ковальчук, — писав архімагістр своїм звичним, стислим почерком, — вважаю за необхідне повідомити вас особисто: військова рада Ґрімвальду, розслідуючи повний масштаб фракції війни, ухвалила рішення про суттєве обмеження моїх повноважень щодо самостійного керівництва дослідницькою програмою. Спільна комісія, передбачена нашою щойно підписаною угодою, відтепер контролюватиме кожен аспект подальших досліджень, а я особисто відступаю з посади одноосібного архімагістра, обіймаючи натомість роль головного консультанта під пильним, колективним наглядом."

Ярош, дочитавши це повідомлення, відчув суміш складних емоцій — розуміння необхідності подібних реформ після всього, що сталося, і водночас співчуття до людини, чия щира, хоч і помилкова відданість власній програмі призвела зрештою до такого суттєвого падіння впливу й влади.

— Кроу втратив посаду, — сказав він Милі, ділячись цим повідомленням, коли вона приєдналася до нього на палубі корабля.

— Це справедливо? — обережно запитала вона.

Ярош, обмірковуючи це складне питання з тією ж ретельністю, яку виявляв щодо кожної подібної моральної дилеми протягом усієї цієї виснажливої кризи, повільно кивнув.

— Гадаю, так, — сказав він. — Хай яким щирим було його бажання виправити ситуацію наприкінці, саме його початкова, надмірна самовпевненість дозволила фракції війни та Йоланті зайти так далеко в своїх катастрофічних задумах. Обмежений, колективний нагляд, можливо, саме те, що потрібно, аби подібна криза ніколи не повторилася.

* * *

Прибуття до Кресвальдського порту, того самого причалу, звідки розпочалася ця виснажлива, багатошарова місія кілька тижнів тому, зустріло Яроша найдорожчим видовищем усього його насиченого небезпеками життя, — Мила, тримаючи за руку Дарину, чекали біля причалу разом із Лірою, чиє обличчя виражало ту саму суміш полегшення й радості, яку демонстрували всі присутні при цьому довгоочікуваному возз'єднанні.

— Тату! — закричала Дарина, миттєво впізнавши батька серед пасажирів корабля, і кинулась бігти назустріч з тим самим невимушеним, безмежним ентузіазмом, який завжди дарував Ярошеві сили навіть у найтемніші моменти його насиченого небезпеками життя.

Ярош, майже не в змозі стримати власне хвилювання, стрибнув через борт корабля, не чекаючи на завершення офіційної процедури швартування, і, добігши до причалу, підхопив доньку в обійми, кружляючи її в повітрі з тим самим захопленим сміхом, який завжди зустрічав кожне їхнє довгоочікуване возз'єднання після подібних тривожних розлук.

— Я так скучила за тобою, тату! — сказала Дарина, притискаючись до нього міцніше, щойно він знову поставив її на землю. — Ти переміг ту погану жінку?

Ярош, обмірковуючи, наскільки складно чи просто варто пояснювати доньці справжню, багатошарову природу щойно завершеної кризи, зрештою обрав ту саму просту, чесну відповідь, яку завжди намагався давати їй, попри всю складність дорослого світу.

— Не зовсім перемогли, малятко, — сказав він. — Ми допомогли їй знайти кращий шлях, шлях, яким вона зможе піти замість того, щоб продовжувати чинити зло. Іноді найкраща перемога — це не знищення ворога, а допомога йому стати кращою людиною.

Дарина, обмірковуючи цю відповідь з тією ж серйозністю, яку демонструвала щодо кожної важливої розмови з батьком, повільно кивнула, наче справді розуміючи глибину щойно почутого уроку.

— Як дракон, — сказала вона нарешті. — Дракони не завжди погані, тату. Іноді вони просто самотні й налякані, і їм потрібен хтось, хто покаже їм, як бути добрими.

Ярош, вражений цією несподіваною мудрістю з вуст шестирічної дитини, відчув, як сльози, які він більше не намагався стримувати, зволожують очі, — сльози виснаження, полегшення й глибокої, невимовної любові до доньки, чия проста, невинна мудрість часом перевершувала найскладніші дипломатичні висновки досвідчених політиків.

Мила, приєднуючись до цього зворушливого возз'єднання, обійняла чоловіка з тією самою теплою радістю, яку відчувала щоразу після його безпечного повернення, — і Ярош, стоячи на рідному причалі, оточений найдорожчими йому людьми, відчув, як важкий тягар цієї виснажливої, багатошарової кризи нарешті остаточно розчиняється в теплі щирого, довгоочікуваного домашнього затишку.

* * *

Ліра, що стояла осторонь протягом цього зворушливого сімейного возз'єднання, наблизилась з тим самим виразом полегшеної відповідальності, яку демонструвала кожного разу, коли її піклування про Дарину завершувалось успішним поверненням батьків.

— Дуже рада вашому благополучному поверненню, — сказала вона, вклоняючись з тією ж повагою, яку виявляла щодо кожного важливого моменту свого служіння Крилу Духу й Часу. — Дарина була справжнім янголом усі ці тижні, хоча, зізнаюся, часом важко було встигати за її невгамовною цікавістю щодо ваших пригод, цікавістю, яка, здається, зростала з кожним новим, тривожним повідомленням, що досягало Академії.

— Дякую за все, Ліро, — щиро відповів Ярош, потискаючи руку колишньої учениці з теплою вдячністю. — Не знаю, як віддячити за таку відданість і турботу, турботу, яка дозволила мені зосередитися на боротьбі там, на півночі, без постійної тривоги за безпеку доньки.