Розділ 41. Останнє полум'я Яроша

Офіційна церемонія підписання нової, історичної угоди між королівствами Кресвальда й Ґрімвальду відбулася за тиждень у тронній залі північного двору, — тій самій залі, де Аделіна Веллінгер колись намагалась завдати Ярошеві прямої, фізичної шкоди, тепер заповненій представниками обох королівств, зібраними для укладення угоди, значення якої, Ярош знав це з непохитною певністю, мало визначити долю мирних, продуктивних стосунків між двома народами на багато поколінь уперед.

Король Ґрімвальду, підводячись перед зібраними представниками з тією ж владною статечністю, яку демонстрував протягом кожної попередньої офіційної аудієнції, звернувся до присутніх голосом, що бринів урочистою вагою моменту.

— Сьогодні, — сказав він, — ми укладаємо угоду, яка знаменує кінець століття взаємного відчуження між нашими королівствами й початок нової епохи справжнього, тривкого партнерства. Дякуємо магістрові Ковальчуку та всій делегації Кресвальда за мудрість і терпіння, продемонстровані протягом цієї виснажливої, багатошарової кризи, — мудрість, що дозволила нам знайти шлях до миру там, де могла б спалахнути катастрофічна війна.

Ярош, підводячись для власного, завершального слова, відчував, як тягар усіх пережитих випробувань — Ремвіль, Скельна Гавань, острів Йоланти, прикордонна фортеця Стрена — поступово перетворюється на глибоке, вистраждане відчуття вдячності за все, чого вдалося досягти ціною такої важкої, небезпечної боротьби, боротьби, яка, він знав це тепер з непохитною певністю, назавжди залишиться одним із найважливіших випробувань усього його насиченого небезпеками життя.

— Ваша величносте, — сказав він, — шановні представники обох королівств, — ця угода, яку ми сьогодні укладаємо, символізує значно більше за просте припинення ворожості. Вона символізує розуміння того, що справжня сила народу полягає не в здатності залякувати сусідів, а в мудрості будувати мости замість стін, у готовності бачити в колишньому супротивникові потенційного союзника, а не вічного ворога.

Він на мить озирнувся на присутніх союзників — Милу, Кассіана, все ще трохи блідого після недавнього поранення, але впевнено тримаючись на ногах, Гортензія, Кроу, Стрена, і навіть Йоланту, що стояла осторонь із виразом обережної, вистражданої надії на власне, нове майбутнє.

— Ця угода, — продовжив він, — присвячена не лише миру між державами, а й пам'яті тих, хто заплатив найвищу ціну за уроки, здобуті протягом останніх двадцяти трьох років, — пам'яті моєї матері, Мар'яни Свенссен, чия віра в потенціал кожної людини, включно з тими, кого суспільство надто легко відкидає, надихнула мене на пошук саме такого шляху розв'язання цієї кризи, шляху розуміння, а не помсти.

Йоланта, почувши цю несподівану, глибоко зворушливу згадку, відчула, як очі їй зволожуються від емоцій, які вона рідко дозволяла собі показувати відкрито протягом усього свого довгого, сповненого гіркоти життя.

Угода, підписана обома монархами під схвальні оплески зібраних представників, встановлювала не лише формальний мир між королівствами, а й конкретні механізми майбутньої співпраці — спільну комісію з нагляду за дослідженнями природи Духу й Часу, обмін студентами між Академією Аврелія й новоствореною дослідницькою школою Ґрімвальду, і, найголовніше, взаємні гарантії захисту від будь-яких майбутніх спроб використати рідкісні магічні здібності як зброю проти невинних людей.

* * *

Після завершення офіційної церемонії, коли більшість гостей розійшлася обговорювати щойно підписану, історичну угоду, Кроу підійшов до Яроша з тим самим виразом глибокої, вистражданої вдячності, який демонстрував протягом усього їхнього дедалі міцнішого партнерства.

— Магістре Ковальчук, — сказав він, — не знаю, як належно подякувати за все, чого ми досягли разом за ці кілька тижнів. Ви прибули до мого королівства як підозрюваний ворог, а тепер лишаєте по собі спадщину миру, яка, сподіваюся, переживе нас обох на багато поколінь.

— Дякую вам за довіру, — щиро відповів Ярош, потискаючи руку архімагістра з тією ж теплою відданістю, яку відчував би щодо давнього, перевіреного часом друга. — Без вашої готовності визнати власні помилки й прагнути кращого шляху, ми ніколи не досягли б цього результату.

Стрен, приєднуючись до цього прощання з тією ж суворою, хоч і щирою повагою, яку демонстрував відтоді, як їхній несподіваний союз довів свою цінність у найважчому випробуванні, коротко вклонився.

— Магістре Ковальчук, — сказав він, — визнаю: помилявся щодо характеру вашого королівства й ваших власних намірів. Дякую за урок, здобутий дорогою, майже фатальною ціною.

Ярош, вислухавши це щире визнання від людини, чия початкова ворожість здавалася непохитною лише кілька тижнів тому, відчув глибоке задоволення від того, наскільки далеко просунулось це неймовірне, вистраждане партнерство, партнерство, народжене з попелу давньої, майже фатальної кризи.

* * *

Йоланта, наблизившись до Яроша перед його запланованим відплиттям додому, тримала в руках невеликий, ретельно запакований згорток, обличчя її виражало ту саму обережну, вистражданую невпевненість, яку демонструвала протягом усього свого непростого шляху до спокути.

— Магістре Ковальчук, — сказала вона, — перш ніж ви поїдете, хочу передати вам дещо важливе — повний архів моїх власних досліджень, зібраний протягом останніх двадцяти трьох років. Вважаю, що подібні знання значно безпечніше довірити вашій Академії, під наглядом людей, які довели свою мудрість і обачність, ніж лишати їх у власному, ненадійному розпорядженні.