Розділ 40. Жертва Кассіана

Нарада, розпочата з обговорення майбутнього миру, невдовзі перервалася тривожним криком одного з вартових, що вбіг до головної зали фортеці, обличчя його виражало ту саму паніку, яку демонструють люди, що щойно стали свідками несподіваної, критичної небезпеки.

— Полонені! — крикнув він. — Кілька воїнів Гарна, ті, кого ми утримували в підземеллі фортеці, влаштували заколот, захопили зброю охорони! Прямують до камери самого Гарна, вочевидь, аби звільнити його!

Ярош, попри залишкове виснаження після недавнього критичного втручання, миттєво підвівся, відчуваючи, як звична бойова зосередженість заповнює кожен м'яз його тіла.

— Скільки їх? — запитав Стрен, уже прямуючи до дверей з тією ж владною рішучістю, яку демонстрував протягом усієї своєї військової кар'єри.

— Щонайменше семеро, — відповів вартовий. — Озброєні, відчайдушні, готові на все.

Кассіан, обмінявшись швидким, рішучим поглядом із Ярошем, кивнув з тією ж готовністю до негайних дій, яку демонстрував протягом усього свого складного, суперечливого життя.

— Я піду першим, — сказав він. — Ти ще недостатньо відновився для прямої сутички, Яроше. Довірся мені й Стрену впоратися з цією останньою, відчайдушною спробою заколоту.

Ярош, попри тривогу за друга, кивнув, розуміючи слушність цього застереження, — виснаження після знешкодження артефакту Гарна все ще давалося взнаки, і необачна участь у новій сутичці могла б виявитися фатальною помилкою.

* * *

Кассіан і Стрен, очоливши невеликий загін найдосвідченіших воїнів фортеці, поспішили коридорами до підземної в'язниці, де заколотники, судячи з наростаючого шуму сутички, вже майже досягли камери свого командувача.

Битва, що спалахнула серед вузьких, темних коридорів підземелля, розгорталася з тією ж хаотичною, небезпечною інтенсивністю, яку Кассіан пам'ятав із незліченної кількості подібних критичних сутичок протягом свого довгого, насиченого небезпеками життя, — заколотники, відчайдушні й позбавлені будь-якого відступу, билися з тією фанатичною рішучістю, яка часто супроводжує приречених на поразку, але не бажаючих визнавати цю поразку людей.

Кассіан, прориваючись крізь опір із тією ж вправністю, яку виробив за роки прихованої служби, раптом побачив небезпеку, яку решта загону, зосереджена на прямому бою, могла б пропустити, — один із заколотників, притиснутий до стіни й, здавалося, знешкоджений, раптом здійняв прихований клинок, спрямований просто в спину Стрена, що саме обертався до наступного супротивника.

— Обережно! — крикнув Кассіан, кидаючись наперед з тією ж блискавичною, майже інстинктивною реакцією, яка незліченну кількість разів рятувала його власне життя протягом довгих років небезпечної служби.

Клинок, призначений для спини Стрена, замість цього встромився в плече Кассіана, який зумів відхилити удар власним тілом, — біль, гострий і пекучий, пронизав його наскрізь, але, попри це, він зумів знешкодити нападника коротким, відчайдушним ударом, перш ніж той встиг завдати другого, можливо фатального удару.

— Кассіане! — крикнув Стрен, обертаючись саме тієї миті, аби побачити, якою ціною була врятована його власна безпека.

— Все гаразд, — прохрипів Кассіан, притискаючи руку до пораненого плеча, кров сочилась крізь пальці, забарвлюючи його одяг тим самим темним, тривожним кольором, який супроводжує кожну подібну серйозну рану. — Просто... подряпина.

Але це виявилося не просто подряпиною, — клинок нападника, судячи з дедалі сильнішого болю, що пронизував тіло Кассіана, був отруєний, і отрута, поширюючись його кров'ю з тривожною швидкістю, невдовзі змусила його ноги підкоситися, змушуючи важко осісти на холодну кам'яну підлогу підземелля.

Решта заколотників, побачивши падіння одного з найдосвідченіших захисників, зрештою здалися, зрозумівши марність подальшого опору, — але для Кассіана, що лежав, важко дихаючи, поки Стрен і решта воїнів поспішно організовували допомогу, ця перемога вже не мала жодного значення перед лицем нової, значно особистішої небезпеки.

— Потрібен цілитель, негайно! — крикнув Стрен, підхоплюючи пораненого союзника з тією ж рішучою турботою, яку демонстрував протягом усього цього несподіваного, вимушеного партнерства. — Тримайся, Кассіане. Не смій здаватися після всього, через що ми пройшли разом.

Ярош, почувши тривожні крики про поранення друга, поспішив до підземелля, попри залишкове виснаження, що все ще давалося взнаки після недавнього критичного втручання, — і, побачивши Кассіана, блідого й тремтячого від дії отрути, що продовжувала поширюватися його тілом, відчув, як гострий, майже панічний страх заповнює груди.

— Що сталося? — запитав він, падаючи навколішки поруч із другом.

— Отруєний клинок, — коротко пояснив Стрен, обличчя якого виражало ту саму глибоку тривогу, яку відчував і сам Ярош. — Наш цілитель уже в дорозі, але отрута діє швидко.

Йоланта, приєднавшись до цієї тривожної сцени з тим самим виразом професійної зосередженості, який демонструвала протягом усього свого довгого, суперечливого життя дослідниці, опустилась на коліна поруч із пораненим, обережно оглядаючи рану.

— Впізнаю цю отруту, — сказала вона. — Одна з розробок, які ми з Гарном колись досліджували разом. Смертельна, якщо не діяти негайно, але, — вона на мить замовкла, обмірковуючи можливе рішення з тією ж ретельністю, яку демонструвала щодо кожного важливого наукового питання, — я знаю протиотруту. Складну, що вимагає рідкісних інгредієнтів, але знаю.