Розділ 37. Спільний ворог

Прикордонна фортеця, побачена зблизька, виявилась значно масштабнішою й значно краще укріпленою за будь-яку споруду, з якою Ярош стикався протягом усієї цієї виснажливої, багатошарової кризи, — високі кам'яні стіни, оточені глибоким, промерзлим ровом, і численні вартові, чиї силуети вимальовувались на укріпленнях з тією самою організованою, войовничою дисципліною, яку Ярош пам'ятав із опису найнебезпечніших підрозділів північного королівства.

— Забагато вартових для звичайного прикордонного гарнізону, — тихо зауважив Кассіан, оглядаючи укріплення тим самим досвідченим оком розвідника, яке виробив за довгі роки небезпечної служби. — Стрен, вочевидь, зібрав значно більше сил, ніж ми спочатку підозрювали.

Кроу, приєднуючись до цієї тривожної оцінки з виразом дедалі глибшого занепокоєння, який демонстрував протягом усього маршу до фортеці, задумливо промовив:

— Можливо, настав час спробувати мирні переговори, перш ніж вдаватися до прямого штурму, — запропонував він. — Якщо Йоланта справді має якийсь вплив на генерала, можливо, вдасться уникнути кровопролиття.

Йоланта, вислухавши цю пропозицію, кивнула з тією ж обережною рішучістю, яку демонструвала відтоді, як погодилась на співпрацю з колишніми ворогами.

— Спробую, — сказала вона. — Хоча, зізнаюся, не можу гарантувати успіху. Стрен завжди вирізнявся особливою впертістю, коли йшлося про його власні, глибоко вкорінені переконання.

* * *

Переговори, розпочаті під білим прапором перемир'я біля головних воріт фортеці, відбувалися в тій самій напруженій, тривожній атмосфері, яка супроводжувала кожен подібний критичний момент цієї виснажливої кризи, — генерал Волдемар Стрен, чоловік кремезної статури з обличчям, порізаним шрамами десятиліть військової служби, вийшов назустріч делегації з виразом холодної, непохитної рішучості.

— Йоланто, — сказав він, побачивши колишню союзницю серед прибулих, — не думав, що побачу тебе знову, та ще й у такому товаристві.

— Волдемаре, — відповіла Йоланта, — прошу, вислухай мене. Наш задум провалився. Я зрозуміла, наскільки хибним був шлях, яким ми йшли протягом останніх років. Прошу, зупинись, поки не пізно, поки ти не втратив усе заради амбіції, яка ніколи не принесе того визнання, якого ти насправді прагнеш.

Стрен, вислухавши це несподіване благання колишньої спільниці, довго мовчав, обличчя його виражало ту саму внутрішню боротьбу, яку переживає кожен, змушений зрештою переосмислити власні, глибоко вкорінені переконання.

— Ти зрадила справу, — сказав він нарешті, голос його тремтів від суміші гніву й, як не дивно, глибокого, невимовного розчарування. — Справу, яку ми плекали разом стільки років, справу, здатну нарешті довести силу нашого королівства перед усім світом.

— Справу, побудовану на брехні й насильстві, — твердо заперечила Йоланта. — Волдемаре, я бачила на власні очі, до чого веде подібна, сліпа амбіція. Не повторюй моєї помилки.

Стрен, вислухавши це щире застереження, обернувся до Кроу з виразом гострого, майже зневажливого обурення.

— Архімагістре, — сказав він, — невже ви справді дозволили цій зрадниці й південним чужинцям переконати вас відмовитися від справи, якій ви самі присвятили десятиліття власного життя?

Кроу, вислухавши це пряме звинувачення, відповів з тією самою спокійною відкритістю, яка стала можливою лише завдяки місяцям вибудуваної, вистражданої довіри.

— Генерале, — сказав він, — моя справа завжди полягала в захисті нашого народу, а не в розпалюванні руйнівної, катастрофічної війни. Якщо ви не бачите різниці між цими двома цілями, боюся, ваше судження затьмарене значно глибше, ніж я міг собі уявити.

Ярош, спостерігаючи за цим напруженим протистоянням, відчув, як настав слушний момент для власного, прямого втручання.

— Генерале Стрен, — сказав він, виступаючи наперед, — розумію ваше бажання довести силу свого королівства. Але подумайте про справжню ціну війни — про тисячі невинних життів, які будуть втрачені з обох боків заради амбіції, що, зрештою, не принесе жодної зі сторін справжнього, тривкого миру чи процвітання.

Стрен, вислухавши цю пряму, щиру аргументацію, довго мовчав, обличчя його виражало саме той прихований страх і сумнів, які передбачав Ашворт під час їхньої термінової консультації.

— Слова, — сказав він нарешті, — легко вимовляти тому, хто ніколи не відчував слабкості власного королівства, приниження перед сильнішими сусідами. Ваше королівство завжди мало розкіш обирати мир, магістре Ковальчук, бо ніколи не знало справжньої вразливості, яку відчуває Ґрімвальд щоразу, коли суворі північні зими забирають життя тих, кого ми не змогли захистити.

Ярош, слухаючи це болісне, щире зізнання, відчув, як розуміння справжнього, глибинного страху генерала, про який попереджав Ашворт, нарешті розкривається перед ним у своїй повній, значно людянішій величі.

— Тоді дозвольте запропонувати альтернативу, — сказав він. — Не війну, а справжнє партнерство між нашими королівствами — спільні дослідження, спільні ресурси, спільний захист від будь-якої зовнішньої загрози. Те, чого ви прагнете — безпеки для свого народу, — можна досягти значно ефективніше через співпрацю, а не через катастрофічний конфлікт.

Стрен, вислухавши цю пропозицію, довго мовчав, обличчя його виражало ту саму боротьбу між давньою, глибоко вкоріненою переконаністю й щойно посіяним, ще неповним сумнівом.