Розділ 36. Ашворт вирішує

Прибуття до Північної Гавані вдруге за цю виснажливу місію відбулося без жодного тривожного ескорту чи офіційної делегації, — Кроу особисто чекав на них біля причалу, обличчя його виражало ту саму суміш полегшення й тривоги, яку демонстрував протягом усього їхнього дедалі глибшого, дедалі довірливішого партнерства.

— Магістре Ковальчук, — сказав він, тепло потискаючи руку Яроша, — дякую, що повернулись так швидко. Ситуація, боюся, ускладнилася ще більше відтоді, як я надіслав своє останнє повідомлення.

— Що сталося? — стривожено запитав Ярош.

— Стрен, — відповів Кроу, — судячи з останніх повідомлень моїх розвідників, зібрав невеликий, але добре озброєний загін відданих йому воїнів і вирушив до прикордонної фортеці на південному кордоні нашого королівства, — тієї самої фортеці, звідки, за нашими підозрами, він планує організувати провокацію, здатну виправдати повномасштабну мобілізацію проти вашого королівства, провокацію, наслідки якої могли б виявитися незворотними.

Йоланта, що прибула разом із командою під пильним, хоча вже не таким суворим наглядом, раптом заговорила з тим самим виразом обережної, вистражданої рішучості, яку демонструвала відтоді, як погодилась на співпрацю.

— Я знаю цю фортецю, — сказала вона. — Проводила там частину власних досліджень кілька років тому, за таємною домовленістю зі Стреном, коли ще вірила, що наш союз приведе мене до визнання, якого я так довго прагнула.

Ярош, почувши це несподіване зізнання, відчув, як цінність рішення взяти Йоланту з собою підтверджується новим, критично важливим чином.

— Розкажи нам усе, що знаєш про оборону цієї фортеці, — попросив він. — Кожну деталь, здатну допомогти нам зупинити Стрена, перш ніж він встигне здійснити свій катастрофічний задум.

* * *

Того ж вечора, коли команда збирала останню інформацію перед терміновим маршем до прикордонної фортеці, Ярош, обмірковуючи масштаб небезпеки, що чекала попереду, відчув гостру потребу порадитися з людиною, чий досвід протистояння подібним, здавалося б, нездоланним амбіціям перевершував досвід будь-кого іншого серед його союзників.

Скориставшись магічним передавачем для термінового зв'язку з Дорн, він попросив організувати коротку розмову з Ашвортом, — прохання, яке, попри всю його незвичність, Дорн виконала без зайвих запитань, розуміючи критичну важливість моменту.

— Магістре Ковальчук, — пролунав голос Ашворта крізь магічний зв'язок, хрипкий від відстані й недосконалості передачі, але впізнаваний, попри всі перешкоди. — Дорн переказала мені основні деталі ситуації. Чим можу допомогти?

— Генерал Стрен, — коротко пояснив Ярош. — Військовий очільник, готовий розпалити війну між нашими королівствами заради власних амбіцій. Чи є в тебе якісь поради щодо того, як зупинити людину, одержиму подібною, здавалося б, непохитною рішучістю?

Ашворт довго мовчав, зважуючи це питання з тією самою обачністю, яку виявляв щодо кожного важкого зізнання, перш ніж відповісти.

— Люди, подібні до Стрена, — сказав він нарешті, — рідко керуються лише амбіцією влади самої по собі. Здебільшого за цією амбіцією ховається значно глибший страх — страх слабкості, страх залежності, страх втрати контролю над власною долею. Якщо хочеш зупинити його без прямого, руйнівного конфлікту, спробуй зрозуміти цей прихований страх і запропонувати альтернативу, здатну задовольнити його глибинну потребу, не вдаючись до катастрофічної війни.

Ярош, слухаючи цю пораду, відчув, як вона резонує з чимось глибинним у його власному, вистражданому досвіді протистояння подібним, здавалося б, непохитним амбіціям.

— А якщо він не забажає слухати жодних альтернатив? — обережно запитав він. — Якщо його рішучість виявиться занадто глибокою для будь-якого компромісу?

— Тоді, — відповів Ашворт з тією ж втомленою, вистражданою мудрістю, яку демонстрував протягом останніх п'яти років свого ув'язнення, — доведеться зупинити його силою, юначе, хай як це суперечить твоєму природному прагненню до мирного розв'язання кожного конфлікту. Іноді захист невинних вимагає рішучих, навіть жорстких дій, попри всю нашу спільну надію на кращий, значно менш кривавий шлях.

Ярош, вислухавши цю пряму, хоч і непросту пораду, кивнув з тією ж вдячністю, яку виявляв щодо кожного важливого одкровення протягом усієї цієї виснажливої кризи.

— Дякую за пораду, — сказав він щиро. — Сподіваюся, до подібного крайнього заходу не дійде.

— Я теж сподіваюся на це, юначе, — відповів Ашворт. — І, магістре Ковальчук, — додав він за мить, голос його прозвучав з несподіваною, майже батьківською теплотою, — бережи себе там, на півночі. Твоя мати пишалася б тим, ким ти став, — людиною, здатною бачити людяність навіть у найзапекліших супротивниках, не втрачаючи при цьому власної рішучості захищати тих, кого любить.

* * *

Тієї ж ночі, коли підготовка до термінового маршу до прикордонної фортеці нарешті завершилась, Ярош, обмірковуючи щойно здобуту пораду Ашворта, звернувся до Йоланти з новим, важливим питанням.

— Стрен довіряє тобі? — запитав він. — Чи є можливість, що він погодиться на переговори, якщо ти особисто спробуєш достукатися до нього?

Йоланта, обмірковуючи це прохання з тією ж задумливою серйозністю, яку демонструвала відтоді, як погодилась на співпрацю, повільно кивнула.