Розділ 35. Фортеця Кроу

Повернення до Ремвіля з полоненою, хоч і добровільно здатою Йолантою супроводжувалося тим самим напруженим, хоч і значно спокійнішим настроєм, який охоплював команду після кожної успішно завершеної, хоча й виснажливої критичної операції, — і Ярош, спостерігаючи за жінкою, що колись плекала настільки глибоку, руйнівну образу, тепер сидячи мовчки серед конвою, зв'язана, але не пригнічена, відчував дивну, суперечливу суміш полегшення й глибокого, майже болісного співчуття.

— Про що думаєш? — тихо запитала Мила, приєднуючись до нього на палубі корабля, коли Ремвіль нарешті з'явився на горизонті.

— Про те, як тонка межа відділяє справедливість від помсти, — визнав Ярош. — Йоланта провела тридцять чотири роки, плекаючи образу, яка зрештою мало не коштувала життя тисячам невинних людей. А могла б, якби рада тридцять чотири роки тому виявила бодай трохи більше мудрості й співчуття, стати нашою союзницею, а не ворогом.

Мила, вислухавши це спостереження, кивнула з тією ж задумливою мудрістю, яку демонструвала протягом усього їхнього довгого, насиченого випробуваннями подружнього життя.

— Можливо, — сказала вона, — саме цей урок і є найважливішим здобутком усієї цієї виснажливої кризи: розуміння того, наскільки легко забуті, відкинуті таланти можуть перетворитися на найнебезпечніших ворогів, якщо суспільство не знаходить способу гідно оцінити й підтримати кожного обдарованого, хай яким незручним чи ризикованим він видається.

* * *

Допит Йоланти, проведений того ж дня в тимчасовій штаб-квартирі Ремвіля під пильним наглядом об'єднаної команди кресвальдських і ґрімвальдських представників, розкрив масштаб фракції війни при дворі Кроу, значно ширший за будь-що, підозрюване дотепер.

— Їх щонайменше десятеро, — зізналась Йоланта, голос її звучав втомлено, хоча в ньому вже не бриніла та сама фанатична рішучість, яку демонструвала під час штурму острова. — Найвпливовіший серед них — генерал Волдемар Стрен, командувач північного гарнізону, чий вплив на військову раду Ґрімвальду поступається хіба самому королю.

Ярош, записуючи кожну деталь цього тривожного зізнання з тією ж ретельністю, яку демонстрував протягом усього цього виснажливого розслідування, відчув, як масштаб небезпеки, що загрожувала обом королівствам, розгортається перед ним у своїй повній, значно тривожнішій величі.

— Які конкретно плани мала ця фракція? — запитав він.

— Спровокувати прикордонний інцидент, — відповіла Йоланта, — достатньо серйозний, аби виправдати повномасштабну мобілізацію військ Ґрімвальду під приводом самозахисту. Мій пристрій мав стати частиною цього плану — демонстрацією сили, здатною одночасно залякати ваше королівство й довести спроможність нашої зброї перед скептично налаштованими членами військової ради.

Кассіан, слухаючи це тривожне зізнання з тим самим професійним аналітичним холодом, який виробив за роки прихованої служби, задумливо промовив:

— Якщо Стрен і решта фракції досі на волі, вони можуть спробувати завершити свій план навіть без допомоги Йоланти, — сказав він. — Треба негайно повідомити Кроу про повний масштаб цієї змови, перш ніж фракція встигне вжити альтернативних, можливо, ще небезпечніших заходів.

* * *

Термінове повідомлення, надіслане тим самим магічним передавачем, яким команда користувалась протягом усієї цієї виснажливої кризи, полетіло на північ, несучи повний перелік імен, здобутий завдяки несподіваній, хоч і вимушеній співпраці Йоланти, — і відповідь, отримана менш ніж за годину, принесла новини, які змусили серце Яроша стиснутися новою тривогою.

"Отримав ваше повідомлення, — писав Кроу своїм звичним, стислим почерком, хоча навіть крізь скупі рядки листа прозирала незвична терміновість. — Генерал Стрен і кілька його найближчих союзників зникли з палацу невдовзі після отримання новин про поразку Йоланти на острові. Підозрюю, вони готуються до відчайдушного, самостійного кроку, не бажаючи визнавати провал усього задуму. Прошу негайної допомоги — боюся, без вашого втручання я не зможу самотужки стримати цю останню, найнебезпечнішу фазу змови."

Ярош, дочитавши це тривожне повідомлення, відчув, як тягар відповідальності за успішне завершення цієї виснажливої, багатошарової кризи лягає на його плечі новою, значно важчою вагою.

— Треба вирушати до Ґрімвальду негайно, — сказав він, звертаючись до Кассіана, Мили й Гортензія, що приєдналися до термінової наради. — Якщо Стрен готує самостійний, відчайдушний крок, ми не можемо дозволити собі розкіш зволікання.

Кассіан, обмінявшись швидким, рішучим поглядом із рештою союзників, кивнув з тією ж готовністю, яку демонстрував протягом кожного важливого рішення цієї небезпечної, дедалі складнішої боротьби.

— А Йоланта? — запитав він, кидаючи погляд на полонену жінку, що мовчки спостерігала за цією терміновою нарадою з виразом, у якому Ярош прочитав щось на кшталт обережної, вистражданої надії.

Ярош, обмірковуючи це важливе питання з тією ж ретельністю, яку виявляв щодо кожного морального дилеми протягом усієї цієї виснажливої кризи, зрештою прийняв рішення.

— Візьмемо її з собою, — сказав він. — Якщо вона справді прагне спокути, її знання про методи й наміри Стрена можуть виявитися неоціненними для запобігання останній, найнебезпечнішій фазі цієї змови.

* * *