Розділ 33. Марш на північ

Світанок зустрів об'єднаний загін кресвальдських і ґрімвальдських магів холодним, різким вітром і густим, майже непроглядним туманом, що огортав хвилі північного моря тим самим тривожним, зловісним серпанком, який Ярош пам'ятав із опису найнебезпечніших ділянок узбережжя, — туман, що, здавалося, сама природа насилала навмисно, приховуючи наближення штурмового загону від пильних очей ворога.

— Острів попереду, — тихо повідомив капітан корабля, вдивляючись у туман крізь підзорну трубу з тією ж професійною зосередженістю, яку демонстрував протягом усього небезпечного плавання. — За чверть години будемо на місці.

Ярош, стоячи на носі корабля поруч із Милою, Кассіаном і Гортензієм, відчував, як звичне передбитовне тремтіння пробігає тілом, — тремтіння, яке за довгі роки подібних критичних випробувань стало майже другою натурою, невіддільною частиною його підготовки до кожної важливої, потенційно смертельної конфронтації.

— Пам'ятайте план, — тихо нагадав він об'єднаному загону, що вишикувався на палубі, готовий до термінового десантування. — Три групи: основна штурмова, під моїм особистим керівництвом, прямує до головної дослідницької станції в центрі острова. Друга група, під командуванням Кассіана, забезпечує периметр, запобігаючи можливій втечі. Третя, під командуванням капітана загону Кроу, займається пошуком будь-яких додаткових полонених чи прихованих небезпек.

Мила, перевіряючи власне спорядження з тією ж методичною ретельністю, яку демонструвала протягом кожного попереднього небезпечного випробування, підійшла до Яроша, стискаючи його руку з тією ж непохитною відданістю, яка супроводжувала кожен важливий момент їхнього спільного, насиченого небезпеками життя.

— Разом, — сказала вона твердо. — Як завжди.

— Разом, — підтвердив Ярош, відчуваючи, як ця проста, але глибоко значуща обіцянка додає йому сил перед випробуванням, що чекало попереду.

* * *

Висадка на острів, здійснена з тією ж злагодженою точністю, яку демонстрував об'єднаний загін протягом усієї попередньої спільної операції в Ремвілі, минула без жодного видимого опору, — острів, суворий і скелястий, зустрів прибулих тією самою моторошною тишею, яка зазвичай передує найнебезпечнішим випробуванням.

— Забагато тиші, — прошепотів Кассіан, обережно просуваючись поруч із Ярошем крізь густий туман, що огортав кожен камінь, кожен кущ цього негостинного, ізольованого місця. — Йоланта, найімовірніше, знає про нашу присутність.

Ярош, відчуваючи те саме тремтіння тканини причини й наслідку, яке безпомилково підказувало наближення значної небезпеки, кивнув з тією ж напруженою готовністю, яку демонстрував протягом кожного подібного критичного моменту.

— Тримаймося пильно, — сказав він. — Що б не готувала Йоланта, вона, судячи з усього, чекає на нашу появу задовго до цього моменту.

Просуваючись углиб острова тим самим шляхом, який Кассіан і Гортензій розвідали кількома днями раніше, штурмова група невдовзі досягла головної дослідницької станції — похмурої, укріпленої будівлі, збудованої з того самого темного, вулканічного каменю, який Ярош пам'ятав із архітектури Північної Гавані, оточеної рунічними символами, що мерехтіли тим самим тривожним, багряним світлом, яке він бачив у кожній попередній зустрічі з подібними, забороненими дослідженнями.

— Тут, — тихо сказав Кассіан, вказуючи на масивні, оковані залізом двері головного входу. — Готові?

Ярош, обмінявшись останнім, значущим поглядом із Милою, відчув, як звична рішучість остаточно витісняє залишки природної тривоги перед невідомим випробуванням, що чекало попереду.

— Готовий, — підтвердив він, і, зібравши всю свою волю, здійняв короткий, потужний спалах сили, що розтрощив важкі двері з гуркотом, який миттєво розвіяв будь-яку надію на подальшу непомітність.

Усередині, серед тьмяного, мерехтливого світла магічних вогників, штурмова група побачила приміщення, значно масштабніше за будь-яку попередню лабораторію, з якою Ярош стикався протягом усієї цієї виснажливої кризи, — стіни, суцільно вкриті рунічними символами, десятки столів, заставлених дослідницьким приладдям, і, в центрі всього, велика, складна конструкція, що мерехтіла лиховісним, багряним сяйвом, зловісно знайомим з часів найнебезпечніших сутичок минулого.

— Порожньо, — тихо констатував Кассіан, оглядаючи приміщення з тією ж професійною пильністю, яку демонстрував протягом усього свого складного, суперечливого життя. — Занадто порожньо для місця, яке щойно зазнало прямого штурму.

Ярош, відчуваючи, як тривога наростає з кожним обережним кроком углиб лабораторії, раптом почув голос — тихий, розважливий голос жінки, що лунав, здавалося, звідусіль водночас, підсилений якимось невідомим магічним пристроєм.

— Нарешті, — промовив голос, — син Мар'яни прибув особисто. Тридцять чотири роки чекання, і ось, зрештою, ти стоїш у моєму власному домі, готовий дізнатися правду, яку так довго приховували від тебе ті, кого ти вважав найближчими союзниками.

— Йоланто! — крикнув Ярош, озираючись у пошуках джерела голосу. — Покажися! Досить ховатися за ілюзіями й загадковими погрозами!

Голос розсміявся — тим самим холодним, гірким сміхом, який Ярош чув під час нападу в Ремвілі, сміхом, у якому бриніла двадцятитрирічна образа, здатна, здавалося, зруйнувати саму тканину здорового глузду тієї, хто плекав її так довго.