Розділ 31. Прощання з Дариною

Три дні після термінової наради ради минули в оманливому, тривожному спокої, — Ярош, попри всю мобілізацію оборонних ресурсів королівства, не міг позбутися невідступного відчуття, що справжній удар цієї нової, особистішої загрози ще попереду, схований десь у тіні щойно здобутого, ще крихкого затишшя.

Це передчуття справдилося на четвертий ранок, коли термінове повідомлення від Кассіана, що досі лишався в Ремвілі разом із Гортензієм, прибуло з новинами, які змусили серце Яроша похолонути новим, гострим жахом.

"Знайшли слід Йоланти, — писав Кассіан своїм звичним, стислим почерком, хоча навіть крізь скупі рядки повідомлення прозирала незвична тривога. — Виявили закинуту дослідницьку станцію на віддаленому острові за кілька годин плавання від Ремвіля, де, судячи з залишених слідів, вона проводила власні, приховані експерименти протягом останніх кількох років. Знайшли записи, що підтверджують: вона дійсно приєдналася до фракції війни при дворі Ґрімвальду, використовуючи знання, здобуті шляхом краденого доступу до архівів Ашворта задовго до падіння його мережі одинадцять років тому. Але найтривожніше — записи вказують на те, що вона планує особисту, фінальну конфронтацію з тобою, Яроше, спрямовану, судячи з деталей, на використання твого власного дару Різнобарв'я для завершення власних, ще не до кінця зрозумілих амбіцій."

Ярош, дочитавши це тривожне повідомлення, відчув, як масштаб небезпеки, з якою він боровся, розгортається перед ним у своїй повній, значно лячнішій величі, — не просто розрізнена мережа зради чи навіть можлива війна між королівствами, а особиста, ретельно спланована пастка, спрямована безпосередньо проти нього самого.

* * *

Того ж вечора, коли Ярош, обмірковуючи щойно здобуте, тривожне одкровення, готувався до неминучої необхідності повторного від'їзду, цього разу назустріч прямій, особистій конфронтації з таємничою Йолантою, він знайшов Дарину в її кімнаті, де вона, за звичним ритуалом, готувалася до сну під наглядом Мили.

— Тату, — сказала дівчинка, помітивши той самий важкий, стурбований вираз на його обличчі, який навчилася розпізнавати за останні тижні тривожних новин і несподіваних від'їздів, — ти знову їдеш?

Ярош, присідаючи навпочіпки перед донькою, відчув, як серце стискається від болісної необхідності цього нового, можливо, найважчого прощання за весь час їхнього спільного, насиченого небезпеками життя.

— Мушу, малятко, — сказав він тихо, обіймаючи доньку з тією особливою ніжністю, яка завжди супроводжувала подібні важкі моменти. — Є людина, яка хоче завдати шкоди нашій родині, і я мушу зупинити її, перш ніж вона встигне здійснити свій задум.

Дарина, вислухавши це пояснення з тією ж серйозністю, яку демонструвала щодо кожної важливої розмови з батьком, довго мовчала, обмірковуючи почуте з виразом, надто дорослим для її юного віку.

— Ти переможеш її? — запитала вона нарешті, у голосі її забриніла та сама суміш страху й непохитної віри в батька, яку Ярош чув у ній щоразу, коли йшлося про подібні небезпечні випробування.

— Зроблю все можливе, — чесно відповів Ярош, не бажаючи давати доньці порожніх, невиправданих обіцянок. — Але, Дарино, хай там що станеться, пам'ятай: я люблю тебе понад усе на світі, і кожен мій крок, кожне рішення, продиктовані бажанням захистити тебе й маму, забезпечити вам те безпечне, щасливе життя, якого ви обидві заслуговуєте.

Дарина, вислухавши це щире зізнання, обійняла батька міцніше, притискаючись до нього з тією самою відчайдушною ніжністю, яку демонструвала щоразу перед подібними тривожними розлуками.

— Візьми мій талісман, — сказала вона раптом, знімаючи з шиї той самий кришталевий амулет, подарований Ярошем після повернення з Ґрімвальду. — Тепер твоя черга, щоб він тебе захищав.

Ярош, зворушений цим несподіваним, глибоко зворушливим жестом, прийняв запропонований амулет із тим самим благоговінням, з яким приймав би найцінніший державний артефакт.

— Дякую, доню, — прошепотів він, відчуваючи, як очі йому зволожуються від хвилювання, яке рідко дозволяв собі показувати відкрито. — Оберігатиму його як найдорожчий скарб, разом із твоїм першим подарунком.

* * *

Мила, спостерігаючи за цим зворушливим прощанням із порога кімнати, чекала на Яроша у їхній власній спальні, коли він нарешті вийшов, попрощавшись з донькою на ніч, — і, побачивши обличчя чоловіка, все ще позначене свіжими слідами емоційного, важкого прощання, підійшла до нього з тією самою теплою турботою, яку виявляла в кожен важкий момент їхнього спільного шляху.

— Коли вирушаєш? — тихо запитала вона, хоча в голосі її бриніла та сама тривога, яку демонструвала щоразу перед подібними небезпечними розлуками.

— На світанку, — відповів Ярош. — Кассіан наполягає на терміновості — якщо Йоланта справді готує фінальну конфронтацію, кожна година зволікання може виявитися критичною.

Мила, вислухавши це, довго мовчала, обмірковуючи ситуацію з тією ж зваженою мудрістю, яку демонструвала протягом усього їхнього довгого, насиченого випробуваннями подружнього життя.

— Хочу поїхати з тобою, — сказала вона нарешті, голос її прозвучав твердо, попри очевидну тривогу цього рішення.

Ярош, почувши цю несподівану пропозицію, відчув, як тривога за безпеку дружини бореться з глибоким, невимовним бажанням мати її поруч під час цього найважчого, найнебезпечнішого випробування.