Розділ 30. Мобілізація королівства

Наступного ранку Ярош, разом із Дорн, спустився до знайомої в'язничної камери-кабінету Ашворта, готовий вимагати відповіді про долю давньої, забутої кандидатки, чиє ім'я, можливо, приховувало ключ до розуміння найновішої, найзагадковішої загрози цієї виснажливої кризи.

Ашворт, побачивши прибулих, підвів погляд від чергового манускрипту з тим самим виразом стриманого, інтелектуального зацікавлення, який демонстрував протягом усіх попередніх візитів Яроша.

— Магістре Ковальчук, ректорко Дорн, — привітав він їх, — судячи з ваших облич, справи в Ґрімвальді виявились значно складнішими за просту дипломатичну місію.

— Йоланта Рейн, — прямо сказав Ярош, не гаючи часу на звичні формальності. — Розкажи мені все, що пам'ятаєш про неї.

Ашворт, почувши це ім'я, застиг, обличчя його на мить втратило звичну незворушність, показуючи щось на кшталт справжнього, глибокого потрясіння.

— Не чув цього імені тридцять чотири роки, — сказав він тихо, голос його тремтів від давнього, ретельно похованого спогаду. — Звідки ти дізнався про неї?

— Це важливо, — твердо відповів Ярош. — Хтось, чиї методи й знання про мою матір видаються тривожно особистими, переслідує мене протягом останніх тижнів. Дорн підозрює можливий зв'язок із цією давньою, відкинутою кандидаткою.

Ашворт, обмірковуючи це припущення з тією ж повільною, розважливою ретельністю, яку демонстрував протягом кожного важкого зізнання цієї кризи, довго мовчав, перш ніж заговорити знову.

— Йоланта, — сказав він нарешті, — була обдарованою дослідницею, можливо, навіть талановитішою за будь-кого з нас шістьох, обраних для остаточної програми. Але вона мала... особливості характеру, які насторожували раду, — надмірну одержимість власними теоріями, схильність до ризикованих, погано прорахованих експериментів, і, найголовніше, — він на мить замовк, наче зважуючи вагу власного наступного зізнання, — глибоку, майже хворобливу заздрість до успіхів твоєї матері, чий природний талант до Різнобарв'я значно перевершував будь-що, чого сама Йоланта могла досягти власними, виснажливими зусиллями.

Ярош, слухаючи це одкровення, відчув, як тривожна картина цієї давньої, майже забутої драми розгортається перед ним у своїй повній, значно тривожнішій величі.

— Що сталося з нею після того, як її відкинули? — запитав він.

— Зникла, — підтвердив Ашворт слова, які Ярош уже чув від Дорн. — Хоча, — додав він, — пам'ятаю чутку, поширену невдовзі після Інциденту, — чутку про те, що Йоланта, розчарована й розлючена власним відкиданням, могла звернутися до значно менш етичних, значно обачніших дослідників за межами нашого королівства, шукаючи спосіб довести власну вартість, попри офіційне засудження ради.

Дорн, слухаючи це тривожне доповнення, обмінялася швидким, значущим поглядом із Ярошем, — обидва миттєво зрозуміли можливий зв'язок цього давнього одкровення з найновішою загрозою, що переслідувала їх протягом усієї цієї виснажливої кризи.

— Ти думаєш, вона могла звернутися до Ґрімвальду? — прямо запитала Дорн.

— Не можу стверджувати напевно, — визнав Ашворт, — але, зважаючи на географічну близькість і давню репутацію північного королівства щодо менш обачних магічних досліджень, це видається цілком імовірним припущенням.

* * *

Повернувшись до кабінету Дорн для термінової наради з Леонтієм, що щойно повернувся з Ремвіля для координації подальших дій служби безпеки, Ярош переказав усе щойно почуте від Ашворта, — і, вислухавши цей звіт, Леонтій обмінявся тим самим тривожним поглядом, який супроводжував кожне нове одкровення цієї виснажливої, багатошарової кризи.

— Якщо ця Йоланта справді причетна до фракції війни при дворі Кроу, — сказав Леонтій, обмірковуючи ситуацію з тією ж професійною ретельністю, яку демонстрував протягом усієї своєї служби, — можливо, вона діє не просто як помічниця Реднора чи Крона, а як справжня архітекторка всієї цієї прихованої мережі, використовуючи власну давню образу для маніпулювання рештками Ордену Попелу заради власної, ще не до кінця зрозумілої мети.

Дорн, вислухавши це тривожне припущення, кивнула з тією ж рішучою серйозністю, яку демонструвала протягом кожної подібної критичної наради.

— Треба посилити захист усього королівства, — сказала вона. — Не лише Академії, а й прикордонних територій, портових міст, будь-яких місць, де ця Йоланта могла б завдати наступного удару.

Ярош, обмірковуючи масштаб необхідних оборонних заходів, відчув, як тягар відповідальності за безпеку цілого королівства лягає на його плечі новою, значно важчою вагою.

— Пропоную скликати повну раду Дев'яти Домів, — сказав він. — Якщо ця загроза справді така масштабна, як ми починаємо підозрювати, королівство заслуговує на повну мобілізацію всіх доступних ресурсів, а не лише часткові, розрізнені заходи безпеки.

Леонтій, вислухавши цю пропозицію, кивнув з тією ж рішучою готовністю, яку демонстрував протягом кожного важливого рішення цієї небезпечної кризи.

— Організую термінову нараду ще сьогодні, — пообіцяв він. — А тим часом посилю патрулювання навколо Академії й твого власного дому, Яроше. Не можемо дозволити собі жодного ризику, зважаючи на очевидну персональну спрямованість цієї загрози проти тебе й твоєї родини.

Ярош, вислухавши це запевнення, відчув, як тривога за безпеку Дарини й Мили дещо вщухає під вагою рішучих, конкретних заходів, ужитих найдовіренішими союзниками, — хоча щось у самій тканині часу, яку він навчився відчувати так гостро, підказувало: справжнє випробування цієї нової, особистішої загрози, можливо, ще тільки починається.