Розділ 29. Ціна дипломатії

Причал Кресвальдського порту зустрів Яроша тим самим знайомим гамором, який супроводжував кожне його повернення додому за довгі роки служби королівству, — і серед цього гамору, ще здалеку, він побачив постаті, заради яких пройшов крізь усі випробування цієї виснажливої, багатошарової місії: Мила, тримаючи за руку Дарину, чекала біля причалу з тим самим тривожним, але сповненим надії виразом обличчя, який Ярош пам'ятав з незліченної кількості подібних попередніх прощань і возз'єднань.

— Тату! — вигукнула Дарина, миттєво впізнавши батька серед пасажирів корабля, і кинулась бігти назустріч ще до того, як судно повністю пришвартувалось, попри застереження матері триматися обережно.

Ярош, зіскочивши з корабля раніше, ніж дозволяв би звичайний протокол висадки, підхопив доньку на руки, обіймаючи її з тією ж відчайдушною ніжністю, яку відчував щоразу після подібних небезпечних розлук.

— Я так скучив за тобою, — прошепотів він, притискаючи дівчинку ближче, відчуваючи, як тепло її маленького тіла розтоплює залишки холодної, виснажливої тривоги останніх тижнів.

— Ти привіз мені щось із Ґрімвальду? — з невинною, дитячою прямотою запитала Дарина, і Ярош, попри всю серйозність пережитих випробувань, розсміявся щирим, теплим сміхом, який давно не лунав у його житті.

— Привіз, — підтвердив він, дістаючи з дорожньої торби невеликий, майстерно вирізьблений амулет із крижаного кришталю, подарований Кроу перед від'їздом як символ новоствореного партнерства між королівствами. — Талісман з півночі, для мого власного маленького захисника.

Мила, приєднуючись до цього теплого возз'єднання, обійняла чоловіка з тією ж непохитною відданістю, яка супроводжувала кожне їхнє попереднє випробування, — і в цих обіймах Ярош відчув те саме, глибоке, безумовне полегшення, заради якого варта була кожна небезпека пройденого шляху.

— Ти в порядку? — тихо запитала вона, відступаючи на крок, аби краще роздивитися чоловіка, шукаючи в його очах ознаки прихованих ран чи травм, які він міг би приховувати заради її спокою.

— В порядку, — запевнив Ярош, хоча голос його прозвучав дещо хрипкіше, ніж зазвичай, зраджуючи справжню виснаженість цієї довгої, небезпечної місії. — Хоча, боюся, повернувся не з порожніми, а з тривожними новинами.

* * *

Того ж дня, після короткого, але глибоко необхідного відпочинку в колі родини, Ярош вирушив до кабінету ректорки Дорн, аби повідомити повний звіт про результати місії — дипломатичний успіх переговорів, викриття мережі Реднора-Крона, і, найголовніше, тривожне зіткнення з таємничою постаттю, чиї знання про Мар'яну Свенссен видавались значно глибшими за будь-яку звичайну ворожу розвідку.

Дорн, вислухавши цей детальний звіт з тією ж зваженою серйозністю, яку демонструвала протягом кожної подібної критичної наради за довгі роки їхнього знайомства, довго мовчала, обмірковуючи почуте з виразом, у якому Ярош прочитав щось складніше за звичайну професійну заклопотаність.

— Мар'яна Свенссен, — тихо повторила вона нарешті, дивлячись кудись у далечінь, наче подумки повертаючись до давніх, глибоко похованих спогадів. — Юначе, є дещо, про що я, можливо, мала б розповісти тобі значно раніше, — дещо, що я приховувала, вважаючи це недоречним, поки не з'явилося прямої, нагальної необхідності.

Ярош, відчуваючи, як серце калатає від суміші тривоги й гострого, майже болісного передчуття, подався вперед, чекаючи на продовження з тією ж напруженою зосередженістю, яка супроводжувала кожне важливе одкровення протягом усієї цієї виснажливої, багатошарової кризи.

— Розкажіть мені все, — попросив він.

Дорн, обмірковуючи, з чого почати цю давню, ретельно приховану історію, зрештою заговорила голосом, у якому забриніла та сама рідкісна вразливість, яку Ярош чув у неї лише в найважчі моменти їхнього довгого знайомства.

— Твоя мати, — почала вона, — не завжди була однією з шести обраних дослідників, чиї імена ти знайшов у давньому списку. Спершу до цієї програми претендували семеро, юначе. Молода жінка на ім'я Йоланта Рейн, чиї здібності в галузі досліджень Духу й Часу здавались навіть перспективнішими за здібності твоєї матері, — але, за остаточним рішенням ради, обраними виявились лише шестеро, а Йоланта, попри всі свої таланти, лишилась осторонь, відкинута через якісь давні, дрібні політичні міркування, яких я сама тоді не до кінця розуміла.

Ярош, слухаючи це несподіване одкровення, відчув, як нова, тривожна деталь цієї давньої історії розгортається перед ним у своїй повній, значно складнішій величі.

— Що сталося з нею? — запитав він.

— Зникла, — визнала Дорн. — Невдовзі після остаточного рішення ради, ще до самого Інциденту. Ніхто не знав напевно, куди вона поділась, — деякі вважали, що вона просто покинула Академію із розчарування, інші підозрювали значно похмуріші можливості. Я особисто, зізнаюся, ніколи не надавала цій зниклій кандидатці особливого значення, поки вона не покинула наших думок, поглинутих трагедією Інциденту й усіма подальшими наслідками.

Ярош, обмірковуючи це одкровення з тією ж ретельністю, яку виявляв щодо кожного важливого відкриття протягом усієї цієї небезпечної кризи, відчув, як шматочки складної, тривожної головоломки поступово починають складатися в дедалі повнішу, дедалі зловіснішу картину.

— Ви думаєте, що це вона стоїть за таємничими нападами? — прямо запитав він. — Ця Йоланта, чиєю долею ви ніколи не переймалися належним чином?