Розділ 28. Втеча з Півночі

Прощання з Кассіаном і Гортензієм того ж ранку, попри всю терміновість ситуації, виявилося важчим, ніж Ярош міг собі уявити, — за тижні цієї виснажливої, багатошарової місії троє союзників пройшли крізь стільки випробувань разом, що розлука, хай навіть тимчасова й продиктована необхідністю, відчувалася як розрив чогось значно глибшого за просту робочу співпрацю.

— Бережи себе, — сказав Кассіан, обіймаючи Яроша на прощання з тією ж щирою відданістю, яку демонстрував протягом усього їхнього довгого, вистражданого партнерства. — І, Яроше, — додав він, відступаючи на крок, обличчя його виражало ту саму серйозну турботу, яку демонстрував лише в найважливіші моменти їхньої дружби, — бережи Дарину й Милу. Хай там хто ця загадкова постать, вона явно готова на все заради своєї, поки що не розкритої мети.

— Обіцяю, — твердо відповів Ярош, стискаючи руку друга з тією ж непохитною рішучістю, яка супроводжувала кожне важливе прощання протягом усього його насиченого небезпеками життя.

Гортензій, приєднуючись до цього прощання з тією ж батьківською турботою, яку демонстрував протягом усієї подорожі, поклав руку на плече молодшого союзника.

— Пишаюся тим, як ти впорався з цією виснажливою місією, юначе, — сказав він. — Дипломатичний успіх, здобутий тобою тут, у Ґрімвальді, стане легендарним прикладом для майбутніх поколінь дипломатів обох наших королівств. Але зараз найважливіше — твоя родина. Йди, і хай удача супроводжує кожен твій крок додому.

* * *

Швидкий корабель, наданий Кроу для термінового повернення Яроша до Кресвальда, розтинав хвилі північних вод із тією ж стрімкою швидкістю, яку демонстрував протягом усього плавання до Ремвіля, — і Ярош, стоячи на палубі, дивлячись на береги чужого королівства, що поступово зникали за обрієм, відчував, як тривога за родину переплітається з дивним, майже болісним відчуттям незавершеності щодо щойно розпочатого, але ще далеко не повністю розкритого розслідування таємничої постаті.

Кроу, попереджений про термінову необхідність повернення Яроша через магічний передавач, особисто прибув до порту Ремвіля попрощатися, — жест, що вразив Яроша своєю несподіваною теплотою з боку людини, чиї стосунки з ним розпочалися за геть інших, значно ворожіших обставин.

— Магістре Ковальчук, — сказав архімагістр, потискаючи руку Яроша з теплотою, несподіваною для людини, чиї перші кроки в цьому знайомстві були позначені підозрою й ворожістю, — дякую за все, чого ми досягли разом за ці кілька тижнів. Обіцяю: моє королівство продовжуватиме підтримувати ваше розслідування цієї загадкової постаті всіма доступними ресурсами, незалежно від вашої особистої присутності тут.

— Дякую, архімагістре, — щиро відповів Ярош. — Сподіваюся, це партнерство, народжене серед такої небезпечної кризи, стане міцним фундаментом для значно тривкіших, значно продуктивніших стосунків між нашими королівствами в майбутньому.

Кроу, вислухавши цю щиру надію, кивнув з тією ж задумливою серйозністю, яку демонстрував щодо кожного важливого аспекту їхньої дедалі глибшої співпраці.

— Погоджуюсь цілковито, — сказав він. — І, магістре Ковальчук, дозвольте додати особисте побажання: хай ваша родина знайде спокій і безпеку, яких заслуговує після всього, через що вам довелося пройти заради захисту обох наших народів.

* * *

Плавання назад до Кресвальда, розпочате з тим самим сприятливим вітром, який супроводжував їхню подорож до Ремвіля, минало в тривожному, майже нестерпному нетерпінні, — Ярош, стоячи на палубі корабля, годинами вдивлявся в південний горизонт, наче сподіваючись прискорити прибуття самою силою власного бажання якнайшвидше опинитися вдома.

На другу ніч плавання, коли команда корабля вже влаштувалась на нічний відпочинок, а сам Ярош, не в змозі заснути через накопичену тривогу, стояв на палубі, вдивляючись у зоряне небо, раптовий, різкий порив вітру привернув його увагу, — вітер, надто сильний і надто раптовий для звичайних примх морської погоди.

— Капітане! — крикнув він, відчуваючи, як знайоме тремтіння тканини причини й наслідку попереджувально пробігло тілом. — Щось наближається!

Капітан корабля, досвідчений моряк, найнятий особисто Кроу для цього термінового плавання, поспішив до поручнів, вдивляючись у темряву нічного моря з тією ж професійною пильністю, яку демонстрував протягом усього плавання.

— Не бачу нічого, магістре, — сказав він, хоча в голосі його забриніла та сама насторога, яку відчував і сам Ярош.

Раптом море навколо корабля здригнулося дивним, неприродним чином, — хвилі, що мали б рухатися в звичайному, передбачуваному ритмі, натомість почали закручуватися в тривожний, дедалі потужніший вир, здатний, судячи з наростаючої швидкості обертання, серйозно загрожувати стабільності самого корабля.

— Магічна атака! — крикнув Ярош, відчуваючи, як звична бойова зосередженість заповнює кожен м'яз його тіла. — Хтось намагається потопити нас прямо тут, серед відкритого моря!

Команда корабля, розбуджена тривожними криками, поспішно готувалась до можливої катастрофи, тоді як Ярош, зосереджуючись на власному дарі з тією ж рішучою концентрацією, яку демонстрував протягом кожного подібного критичного випробування свого життя, спробував протидіяти магічному вирові, спрямовуючи власну силу проти неприродного, ворожого впливу, що загрожував кораблю.

Битва проти стихії, підсиленої чужою, ворожою магією, виявилася виснажливішою за будь-яке попереднє випробування цієї довгої, багатошарової місії, — Ярош, здіймаючи потужні хвилі власної сили проти неприродного вихору, відчував, як тканина причини й наслідку навколо нього тремтить із тривожною інтенсивністю, наче саме повітря опиралося його спробам відновити природний, мирний плин морських хвиль.