Розділ 25. Кассіан повертається у гру

Підготовка до спільної операції в Ремвілі зайняла решту дня — Кроу, дотримуючись своєї обіцянки, особисто відібрав п'ятьох найдовіреніших магів свого двору, кожен з яких, за його запевненням, довів свою вірність роками бездоганної служби, тоді як Ярош, Кассіан і Гортензій готувалися до термінового відплиття на південь, аби якнайшвидше приєднатися до Леонтія й розпочатої ним операції спостереження за торговим домом Крона.

— Обраний вами маршрут через Скельну Гавань дозволить скоротити подорож щонайменше на день, — пояснював Кроу, коли вони востаннє звіряли деталі плану в його кабінеті, розстеляючи карту північних вод із тією ж ретельністю, яку демонстрував протягом усього їхнього дедалі продуктивнішого партнерства. — Мій корабель, значно швидший за звичайні торгові судна, забезпечить необхідну швидкість пересування.

Ярош, вивчаючи запропонований маршрут, кивнув з тією ж вдячністю, яку виявляв щодо кожного нового прояву щирої співпраці колишнього супротивника.

— Дякую за цю допомогу, архімагістре, — сказав він. — Сподіваюся, спільна операція стане переконливим доказом того, наскільки продуктивнішим може виявитися партнерство порівняно з підозрілою ізоляцією, яка десятиліттями визначала стосунки наших королівств.

Кроу, вислухавши цю щиру подяку, кивнув з тим самим спокійним задоволенням, яке дедалі частіше проступало на його обличчі протягом останніх тижнів.

— Погоджуюсь цілковито, — сказав він. — І, магістре Ковальчук, дозвольте додати особисте прохання: якщо під час операції в Ремвілі ви натрапите на будь-які докази, що підтверджують причетність конкретних осіб з мого власного двору до цієї прихованої змови, прошу негайно повідомити мене, незалежно від їхнього становища чи впливу. Я не дозволю жодним прихованим амбіціям поставити під загрозу щойно відновлену довіру між нашими королівствами.

* * *

Кассіан, готуючись до майбутньої операції з тією ж методичною ретельністю, яку демонстрував протягом усього свого складного, суперечливого життя, здавався Ярошеві дедалі зосередженішим, дедалі рішучішим із кожною годиною, що наближала їх до відплиття, — і, спостерігаючи за другом, Ярош відчув потребу озвучити занепокоєння, яке накопичувалось у ньому протягом останніх днів.

— Як ти почуваєшся щодо цього? — запитав він, коли вони залишились наодинці в резиденції, готуючи власне спорядження для швидкого відплиття. — Знаю, Ремвіль — не найлегше місце для тебе, зважаючи на твоє минуле там.

Кассіан, вислухавши це питання, на мить завмер, обличчя його виражало ту саму складну суміш емоцій, яку Ярош бачив у нього під час найважчих моментів їхньої спільної боротьби.

— Дивне відчуття, зізнаюся, — сказав він нарешті. — П'ять років тому Ремвіль став місцем мого остаточного визволення від подвійного життя, яке я вів там п'ятнадцять років. А тепер повертаюся туди знову, цього разу заради розкриття нової змови, що, можливо, коріниться в тих самих, давно, здавалося б, викорінених мережах.

— Хвилюєшся, що зустрінеш когось із минулого? — обережно запитав Ярош.

— Хвилююся, — чесно визнав Кассіан, — що виявлю, наскільки глибоко ця мережа проникла в місце, яке я вважав остаточно очищеним від подібної скверни. Але, — додав він з тією ж рішучою твердістю, яка супроводжувала кожне важливе рішення протягом усього їхнього знайомства, — саме тому вважаю за необхідне бути там особисто. Ніхто не знає прихованих закутків цього міста краще за мене, і якщо там справді причаїлася нова гілка давньої зради, я маю бути тим, хто допоможе її викрити остаточно.

Ярош, вислухавши цю рішучу відповідь, відчув глибоку повагу до мужності друга, — мужності людини, готової знову зустрітися з найтемнішими тінями власного минулого заради захисту тих, кого любить і кому служить тепер.

— Ми зробимо це разом, — сказав він твердо. — Як завжди.

* * *

Того ж вечора, коли підготовка до відплиття нарешті завершилась, а невеликий, але швидкий корабель Кроу вже чекав біля причалу Північної Гавані, готовий понести делегацію назустріч останньому, найважчому етапу цієї виснажливої, багатошарової місії, Ярош отримав ще одне термінове повідомлення — цього разу від самої Гвендолін, чиї слова, попри стислість магічного передавача, несли ту саму тривожну вагу, яка супроводжувала кожне її попереднє видіння.

"Бачу вас у Ремвілі, — писала вона. — Небезпека там реальна, значно реальніша за будь-яке попереднє попередження. Обережно, Яроше. Бачу тінь, що чекає на вас серед знайомих вулиць, — тінь, яка, здається, знає тебе так само добре, як ти знаєш себе сам."

Ярош, читаючи це загадкове, тривожне попередження, відчув, як добре знайомий холодок насторожі знову пробіг тілом, — холодок, який за останні тижні став настільки постійним супутником кожного важливого рішення, що він майже навчився черпати в ньому не лише тривогу, а й особливу, загострену готовність до будь-якого майбутнього випробування.

Тінь, яка знає мене так само добре, як я знаю себе сам, — подумав він, дивлячись на темні хвилі північного моря, що розгорталися перед носом корабля, готового понести їх назустріч останньому, найнебезпечнішому етапу цієї довгої, виснажливої боротьби. Хто б це не був, я готовий зустріти цю тінь віч-на-віч, хай яку особисту загрозу вона становить.

* * *

Плавання до Скельної Гавані, здійснене на швидкому кораблі Кроу, минуло значно швидше за попередню, виснажливу подорож на початку цієї місії, — і коли знайомі береги прикордонного міста нарешті з'явилися на горизонті, Ярош відчув дивну суміш полегшення від наближення до рідних вод і тривоги перед новим, ще не до кінця зрозумілим випробуванням, що чекало попереду.