Розділ 19. Таємна лабораторія Кроу

Кассіан вирушив на другу розвідувальну операцію тієї ж ночі, скориставшись тим самим прихованим входом, який знайшов напередодні, — але цього разу, попереджений про можливу підвищену пильність охорони після вчорашнього публічного інциденту з Аделіною, рухався з подвоєною обережністю, кожен крок вивірений, кожен рух — безшумний, наче він знову перетворився на ту саму невловиму тінь, якою був протягом п'ятнадцяти років свого прихованого життя.

Ярош, чекаючи на повернення друга в тривожному, майже нестерпному напруженні, проводив час за вивченням карти підземель Ґрімвальду, накресленої Кассіаном на основі його попередньої розвідки, — карти, що поступово розросталася деталями, кожна з яких додавала нового, тривожнішого розуміння масштабу таємної лабораторії архімагістра.

Минула година, потім друга, — і коли перші ознаки світанку почали пробиватися крізь щільні хмари над Північною Гаванню, а Кассіан усе ще не повертався, Ярош відчув, як тривога переростає у справжню, майже панічну паніку.

— Щось трапилося, — сказав він Гортензію, що приєднався до нього біля вікна резиденції, спостерігаючи за порожньою, засніженою вулицею з тим самим стривоженим виразом. — Він мав повернутися ще годину тому.

— Дай йому ще трохи часу, — обережно порадив Гортензій, хоча в голосі його бриніла та сама тривога. — Кассіан — досвідчений розвідник, юначе. Можливо, просто натрапив на несподівану перешкоду, що вимагає додаткової обачності.

Але коли минула ще одна нескінченно довга, тривожна година, а Кассіан усе ще не з'являвся, Ярош зрозумів: чекати далі означало б наражати друга на ще більшу небезпеку.

— Я йду шукати його, — сказав він твердо, вже накидаючи темний плащ, приготований для нічних операцій. — Не можу більше просто сидіти й чекати, поки він, можливо, потребує негайної допомоги.

Гортензій, вислухавши це рішення, кивнув з тією ж зваженою мудрістю, яку демонстрував протягом усієї своєї довгої дипломатичної кар'єри, хоча в очах його промайнула глибока тривога.

— Тоді йди, — сказав він. — Але обережно, юначе. Ми не можемо дозволити собі втратити ні тебе, ні Кассіана, надто тепер, коли дипломатичний успіх нашої місії висить на такому крихкому балансі.

* * *

Прихований вхід до підземель, знайдений Ярошем за детальними вказівками, залишеними Кассіаном на карті, виявився саме там, де й очікувалося, — і Ярош, спускаючись обережно вузькими, темними сходами, відчув знайоме тремтіння тканини причини й наслідку, тремтіння, яке безпомилково підказувало: десь попереду, у глибині цих крижаних підземель, чекала небезпека, значно масштабніша за будь-що, з чим він стикався протягом усієї цієї небезпечної місії.

Перші звуки боротьби долинули до нього, коли він наблизився до головної лабораторії, — приглушені крики, брязкіт зброї, і, серед цього хаосу, голос Кассіана, напружений і рішучий, що перекрикував гамір сутички.

Ярош, прискорюючи крок, увірвався до просторого підземного залу саме тієї миті, коли Кассіан, оточений щонайменше п'ятьма озброєними вартовими, відбивався з тією ж відчайдушною вправністю, яку демонстрував протягом усіх найважчих випробувань свого складного, суперечливого життя.

— Кассіане! — крикнув Ярош, кидаючись на допомогу другові з тим самим блискавичним, майже інстинктивним рухом, який виробив за роки подібних критичних ситуацій.

Здійнявши короткий, потужний спалах вогню, що змусив найближчого вартового відступити, обпікаючись, Ярош пробився крізь коло нападників, займаючи позицію поруч із Кассіаном, спина до спини, — та сама тактика, відточена роками спільних випробувань, яка незліченну кількість разів рятувала їх обох від, здавалося б, безнадійних ситуацій.

— Що сталося? — крикнув Ярош, паралельно відбиваючи атаку ще одного вартового потужним поривом землі.

— Знайшов додаткові камери, — прохрипів Кассіан, важко дихаючи від виснажливої боротьби. — Значно глибше, приховані за фальшивою стіною. Там... там значно більше полонених, ніж ми думали, Яроше. І серед них — люди, чиї обличчя видаються мені підозріло знайомими з давніх часів мого прихованого членства в Ордені Попелу.

Ярош, вражений цим одкровенням, відчув, як масштаб змови, яку вони намагалися розплутати, розгортається перед ним у своїй повній, значно тривожнішій величі.

— Про кого ти кажеш? — запитав він, паралельно приборкуючи чергового нападника вихором стрімкого повітря.

— Пізніше, — крикнув Кассіан, — спершу треба вибратися звідси живими!

Ярош, розуміючи слушність цього застереження, зосередився на найточніших, найекономніших плетивах, — короткі спалахи вогню, спрямовані точно в зброю нападників, змушували тих відступати, обпікаючись, тоді як Кассіан, використовуючи роки практики прихованого бою, знешкоджував найнебезпечніших супротивників швидкими, точними ударами.

Раптом, коли здавалося, що вони вже майже здолали останній опір, до зали увірвалася нова постать — чоловік середнього віку у знайомій, оздобленій темній мантії, обличчя якого Ярош упізнав миттєво, попри роки, що минули відтоді.

— Дезрику? — вражено вигукнув він, забуваючи на мить про небезпеку бою.

Але це виявився не Дезрик — лише разюча схожість, яка на коротку мить збила Яроша з пантелику, — молодший чоловік, чиї риси обличчя нагадували давнього знайомого, хоча в очах його світилася зовсім інша, значно жорсткіша рішучість.