Розділ 18. Королівський двір Півночі

Звільнення полонених, здійснене того ж вечора під особистим наглядом короля Ґрімвальду, аби гарантувати виконання щойно ухваленого наказу без жодних зволікань чи прихованих перешкод з боку підлеглих Кроу, стало для Яроша одним із найзворушливіших моментів усієї цієї небезпечної місії, — двадцять три виснажені, налякані людини, серед яких виявився й чоловік Астрід, вийшли на поверхню з підземних камер під палацом, кліпаючи від незвичного, яскравого світла, наче люди, що прокидаються від довгого, важкого сну.

— Дякую вам, — прошепотів чоловік Астрід, коли Ярош особисто зустрів його біля виходу з підземелля, обличчя чоловіка, виснажене тижнями полону, засяяло тим самим невимовним полегшенням, яке Ярош бачив на обличчях звільнених полонених Ордену Попелу багато років тому. — Не думав, що коли-небудь знову побачу дружину.

— Вона чекає на вас неподалік, — сказав Ярош, вказуючи на невеликий гурт місцевих мешканців, зібраних біля палацових воріт у тривожному, обережному очікуванні звісток про долю своїх зниклих родичів. — Ризикнула багатьма, аби допомогти нам знайти вас.

Спостерігаючи за возз'єднанням родин, що розгорталося перед палацовими воротами Північної Гавані, — сльози радості, обійми, тремтячі голоси, що нарешті могли вимовити довгоочікувані слова возз'єднання, — Ярош відчув, як глибоке, майже болісне задоволення заповнює груди, задоволення людини, що бачить конкретні, відчутні плоди своєї небезпечної, виснажливої боротьби.

* * *

Пізніше того ж вечора, коли делегація Кресвальда зібралася для короткого відпочинку перед завтрашнім продовженням переговорів щодо конкретних деталей спільної комісії нагляду, Кассіан, що весь цей час мовчки спостерігав за процесом звільнення полонених із тією самою професійною пильністю, яку демонстрував протягом усього завдання, підійшов до Яроша з виразом стриманого занепокоєння.

— Дещо непокоїть мене, — сказав він тихо. — Серед звільнених я нарахував двадцять три особи. Але Астрід казала про "щонайменше двадцять, можливо більше". А під час моєї нічної розвідки я особисто бачив значно більше камер, ніж кількість щойно звільнених людей могла б заповнити.

Ярош, відчуваючи, як обережна тривога знову закрадається в його щойно здобутий, ще крихкий спокій, насторожено запитав:

— Що ти маєш на увазі?

— Можливо, нічого, — визнав Кассіан. — Можливо, я просто помилився в підрахунках під час поспішної нічної розвідки. Але, Яроше, мій досвід підказує: коли числа не сходяться настільки виразно, варто перевірити ще раз, перш ніж заспокоюватися передчасно.

Ярош, обмірковуючи це занепокоєння з тією ж ретельністю, яку виробив за роки подібних складних розслідувань, кивнув з обережною рішучістю.

— Завтра, перед продовженням офіційних переговорів, — сказав він, — спробуємо делікатно з'ясувати, чи всі полонені справді звільнені, чи, можливо, лишилися ще якісь, про кого нам поки невідомо.

* * *

Тієї ж ночі, коли решта делегації нарешті вклалася відпочивати, виснажена насиченим подіями днем, Ярош отримав несподіваний, хоч і довгоочікуваний лист — термінову відповідь на своє попереднє попередження, надіслане Милі одразу після одкровення Астрід про загрозу, спрямовану проти Дарини.

Лист, написаний знайомим, дорогим почерком дружини, приніс змішані звістки — з одного боку, запевнення, що вдома все гаразд, що Дарина під надійним захистом Ліри й посиленої служби безпеки Академії; з іншого боку, тривожну приписку, яка змусила серце Яроша знову стиснутися новим, гострим занепокоєнням:

"Учора ввечері помітили незнайому постать неподалік Академії, що спостерігала за крилом Духу й Часу здалеку. Леонтій негайно організував посилений патруль, постать зникла, не наближаючись далі. Можливо, нічого серйозного, але, зважаючи на все, що ти розповів у своєму повідомленні, вирішила попередити тебе негайно. Будь обережний, коханий. Ми з Дариною чекаємо на твоє повернення."

Ярош, читаючи ці рядки, відчув, як звична тривога батька й чоловіка, розлученого з родиною небезпечною відстанню, переплітається з новим, ще тривожнішим здогадом — можливо, загроза, яку вони сподівалися здолати тут, у Північній Гавані, насправді мала значно ширші, значно небезпечніші розгалуження, ніж будь-хто з них міг собі уявити.

Спостерігач біля Академії, — подумав він, перечитуючи лист вдруге, наче сподіваючись знайти в ньому додатковий, прихований сенс. Можливо, лише випадковий збіг. А можливо, — і ця думка лягла важким, тривожним тягарем на його серце, — ознака того, що змова, яку ми намагаємось розплутати тут, простягається значно далі за межі одного лише північного королівства.

* * *

Наступного ранку, поділившись цим новим занепокоєнням із Кассіаном і Гортензієм за скромним сніданком у резиденції, Ярош побачив на обличчях обох союзників ту саму тривогу, яка охопила його самого напередодні ввечері.

— Спостерігач біля Академії, невідповідність у кількості звільнених полонених, — задумливо перелічив Кассіан, обмірковуючи ситуацію з тим самим аналітичним холодом, який виробив за роки прихованої служби. — Можливо, це не просто випадкові збіги, а ознаки того, що ми маємо справу з чимось значно масштабнішим за одну лише амбіцію Кроу.

— Що ти маєш на увазі? — запитав Ярош, відчуваючи, як тривога набуває нового, ще складнішого виміру.

— Подумай, — продовжив Кассіан. — Аделіна Веллінгер підтримувала зв'язки не лише з Кроу, а, можливо, і з іншими, ще не викритими союзниками. Рештки давнього Ордену Попелу розсіялися по всьому світу після падіння одинадцять років тому, — хто скаже напевно, скількох з них приютило саме північне королівство, а скількох, можливо, знайшли притулок деінде, продовжуючи плекати власні, приховані амбіції?