Розділ 16. Перший постріл війни

Тронна зала королівського двору Ґрімвальду, куди делегація Кресвальда прибула вранці для отримання остаточної відповіді на свої вимоги, зустріла їх атмосферою, разюче відмінною від напруженої, але все ще стримано-дипломатичної обстановки попереднього дня, — тепер повітря здавалося густим від якогось невисловленого, ледь стримуваного напруження, а обличчя північних вельмож виражали ту саму насторожену очікуваність, яку Ярош відчував у власних грудях, крокуючи до переговорного столу.

Король Ґрімвальду, займаючи місце на своєму троні з тією ж владною статечністю, яку демонстрував напередодні, звернувся до присутніх голосом, позбавленим будь-якої теплоти вчорашнього вітання.

— Делегація Кресвальда, — сказав він, — після ретельного обмірковування ваших учорашніх вимог, наша рада ухвалила рішення: програма архімагістра Кроу продовжуватиме свою діяльність, хоча й з певними, обмеженими поступками щодо прозорості для вашого королівства.

Ярош, вислухавши цю відповідь, відчув, як надія на мирне розв'язання конфлікту остаточно згасає, поступаючись місцем твердій, невідворотній рішучості.

— Ваша величносте, — сказав він, підводячись з тим самим прямим, безкомпромісним тоном, який використовував напередодні, — перш ніж ми обговоримо подальші кроки, дозвольте представити нову інформацію, здобуту з тривожного, анонімного джерела серед мешканців Північної Гавані.

Він кивнув Гортензію, який виступив наперед, розгортаючи копії документів, здобутих Кассіаном минулої ночі.

— Ці листи, — сказав Гортензій, звертаючись до всієї зали з тією ж вивіреною авторитетністю, яка супроводжувала кожне його дипломатичне виступ за довгі роки служби, — свідчать про безпосередню участь Аделіни Веллінгер, вигнанки з нашого королівства, у стратегічному плануванні програми архімагістра Кроу, включно з передачею інформації, що загрожує безпеці конкретних, невинних осіб, зокрема родини магістра Ковальчука.

Зала вибухнула тривожним гомоном — гомоном, у якому Ярош вловлював суміш подиву, обурення й, серед деяких голосів, тієї самої настороженої підозри, яка супроводжує будь-яке несподіване, потенційно небезпечне одкровення.

Аделіна, що стояла поруч із троном разом із Кроу, зблідла на коротку мить, перш ніж відновити свою звичну, безжально спокійну маску.

— Наклеп, — сказала вона голосно, перекриваючи гомін зали. — Ці документи — очевидна підробка, сфабрикована делегацією Кресвальда заради дискредитації нашої гостинності.

— Підробка? — гостро перепитав Ярош, відчуваючи, як гнів нарешті прориває крізь усю дипломатичну стриманість, яку він так ретельно плекав протягом останніх днів. — Ваш власний почерк, Аделіно, той самий, що ми бачили в архіві вашого дому в Кресвальді, тепер використовується для планування шкоди моїй шестирічній доньці. Скільки ще заперечень ви готові вигадати, перш ніж визнаєте масштаб власної підступності?

Король, спостерігаючи за цим гострим протистоянням, підняв руку, закликаючи до тиші, обличчя його виражало ту саму суміш занепокоєння й прихованого гніву, яку Ярош вловив під час їхньої першої зустрічі.

— Архімагістре Кроу, — сказав він, звертаючись безпосередньо до свого радника з тією самою владністю, яку демонстрував протягом усієї аудієнції, — чи були вам відомі подібні дії панни Веллінгер?

Кроу, вислухавши це пряме питання свого монарха, довго мовчав, обличчя його виражало ту саму складну боротьбу між лояльністю й совістю, яку Ярош бачив під час їхньої приватної розмови напередодні.

— Ваша величносте, — сказав він нарешті, голос його прозвучав тихо, майже приречено, — панна Веллінгер справді ділилася зі мною інформацією про делегацію Кресвальда, включно з деякими особистими деталями, які я вважав необхідними для належної оцінки їхніх намірів. Але, зізнаюся, я не усвідомлював повного масштабу цієї інформації, ні тим паче не санкціонував жодних дій, спрямованих проти невинної дитини.

Аделіна, почувши це часткове визнання свого союзника, обернулася до нього з виразом гострого, майже панічного обурення.

— Торвальде, — прошипіла вона, — ти обіцяв мені захист, обіцяв, що моя допомога буде належно оцінена!

— Обіцяв допомогу вашим знанням про Кресвальд, — твердо відповів Кроу, обертаючись до неї з тим самим виразом розчарованої гідності, яку Ярош бачив у нього під час найважчих моментів їхньої приватної розмови. — Не обіцяв закривати очі на плани, що загрожують невинним дітям. Це переходить межу, яку навіть я, попри всі свої амбіції, не готовий перетнути.

Ярош, спостерігаючи за цим несподіваним розколом між союзниками, відчув, як обережна, майже забута надія на можливість якогось компромісу знову оживає в його серці, — можливо, ситуація ще не досягла тієї точки неповернення, якої він так боявся протягом останніх годин тривожного очікування.

Але Аделіна, відчуваючи, як влада, здобута за роки хитрих маніпуляцій, вислизає з-під контролю, зробила відчайдушний, останній крок — руки її раптом здійнялися в різкому, добре знайомому Ярошеві жесті, тому самому, яким вона колись намагалась атакувати їхню стабілізуючу роботу в підземеллі Академії одинадцять років тому.

— Тоді, — вигукнула вона, — якщо жоден із вас не готовий діяти рішуче, доведеться зробити це самій!

Плетиво, яке вона активувала — грубе, поспішне, позбавлене вишуканості її колишньої придворної майстерності, але від того не менш небезпечне, — спрямувалося просто в бік Яроша, розтинаючи повітря тронної зали спалахом зловісного, багряного світла.