Розділ 13. Дипломатична місія

Офіційні переговори, призначені на другу половину того ж дня, відбувалися у значно просторішій, урочистішій залі королівського двору Ґрімвальду, — залі, заповненій північними вельможами, чиї суворі, незворушні обличчя нагадували Ярошеві камінь, з якого було збудоване саме місто, і в центрі якої, на високому троні, сидів сам король Ґрімвальду, чоловік поважного віку з довгою сивою бородою й очима, що зберігали ту саму гостру, оцінюючу проникливість, яку Ярош уже бачив в архімагістра Кроу.

Гортензій фон Ашер, займаючи місце поруч із Ярошем за довгим переговорним столом, тихо прошепотів:

— Пам'ятай усе, про що ми говорили. Стриманість. Аргументованість. І, найголовніше, — жодних емоційних реакцій, хай яку провокацію тобі підготують.

Ярош кивнув, відчуваючи, як звична передбитовна зосередженість остаточно витісняє залишки ранкового хвилювання після приватної розмови з Кроу, — розмови, яка, попри всю свою тривожну складність, дала йому неоціненне розуміння психології супротивника, з яким тепер належало вести значно офіційніші, значно ризикованіші переговори.

Король Ґрімвальду, підводячись зі свого трону з тією самою владною статечністю, яку демонстрував кожен монарх, звиклий до десятиліть беззаперечної влади, звернувся до присутніх голосом, що лунав гучно й виразно навіть без магічного підсилення.

— Вітаю делегацію Кресвальда на нашій землі, — сказав він. — Сподіваюся, ця зустріч стане початком нових, продуктивних стосунків між нашими королівствами, після надто довгого періоду взаємного мовчання.

Гортензій, підводячись у відповідь із тією ж вивіреною грацією досвідченого дипломата, вклонився з точністю, вивіреною десятиліттями подібних церемоній.

— Ваша величносте, — сказав він, — корона Кресвальда високо цінує цю можливість відновити стосунки, перервані століттям взаємного відчуження. Однак, дозвольте прямо перейти до питання, що привело нас сюди: наше королівство занепокоєне звістками про таємну дослідницьку програму, керовану архімагістром Кроу, — програму, що, за нашими відомостями, включає викрадення громадян нашого королівства й розробку зброї, здатної порушити саму природу тканини часу.

Ці слова, вимовлені прямо, без жодного дипломатичного пом'якшення, викликали помітне занепокоєння серед присутніх північних вельмож, — занепокоєння, яке, Ярош відзначив це з обережним інтересом, здавалося, розкололо зал на кілька виразно відмінних таборів реакції.

Король, вислухавши це звинувачення, перевів погляд на архімагістра Кроу, що сидів окремо, ближче до трону, — погляд, у якому Ярош прочитав щось складніше за просту монаршу владність, можливо, навіть тінь власного, прихованого занепокоєння щодо діяльності свого найвпливовішого радника.

— Архімагістре, — сказав король, — прошу, поясніть делегації суть вашої програми, аби розвіяти будь-які непорозуміння, що могли виникнути через… перебільшені чутки.

Кроу, підводячись з тією ж стриманою, зваженою гідністю, яку демонстрував під час ранкової приватної розмови, звернувся до присутніх з ретельно підготованою промовою.

— Шановні представники Кресвальда, — почав він, — наша програма дослідження природи Духу й Часу спрямована виключно на оборонні цілі, на захист нашого королівства від зовнішніх загроз, притаманних нашому суворому географічному становищу. Будь-які випадки, що могли здатися вам ворожими діями — тимчасове утримання окремих осіб для консультацій щодо їхніх спогадів про давні дослідницькі архіви, обережне спостереження за прикордонними територіями, — були продиктовані виключно необхідністю ретельної, обачної підготовки, а не жодними агресивними намірами проти вашого королівства.

Ярош, слухаючи цю ретельно вивірену, дипломатично м'яку версію подій, відчув, як обурення заповнює груди, — версію, що суттєво применшувала масштаб побаченого ним особисто минулої ночі на Скелях Ворона.

— З усією повагою, архімагістре, — сказав він, підводячись, попри застереження Гортензія щодо емоційної стриманості, — "тимчасове утримання" не зовсім точно описує викрадення людей проти їхньої волі, а "обережне спостереження" навряд чи пояснює приховану базу, озброєних вартових і пристрій, здатний, за вашими власними попередніми словами, вплинути на ціле королівство чи навіть ширшу територію.

У залі запанувала напружена тиша, порушувана лише тихим шепотінням північних вельмож, — тиша, у якій Ярош відчував, як ставки цієї розмови зростають з кожним новим, прямим звинуваченням.

Кроу, вислухавши це пряме заперечення, довго мовчав, обличчя його виражало ту саму складну суміш занепокоєння й прихованої гордості, яку Ярош бачив під час їхньої ранкової приватної розмови.

— Магістре Ковальчук говорить правду частково, — визнав він нарешті, звертаючись безпосередньо до короля, — хоча деталі, які він описує, значно перебільшені панікою, породженою нічним, несанкціонованим проникненням на територію суверенної дослідницької бази.

— Несанкціонованим проникненням? — здивовано перепитав Гортензій. — Магістр Ковальчук та його супутники здійснювали офіційну розвідувальну місію від імені корони, занепокоєної зникненням власних підданих, чиї родини десятиліттями жили на кордоні з вашим королівством.

Раптом, коли напруга в залі досягла свого піку, бічні двері прочинилися, впускаючи нову постать, — і Ярош, побачивши обличчя новоприбулої, відчув, як холодна лють остаточно витісняє з його серця будь-яку залишкову довіру до дипломатичних запевнень північного двору.