Розділ 12. Королівська нарада

Ранок зустрів делегацію Кресвальда тим самим суворим, крижаним холодом, який, здавалося, ніколи не полишав вулиці Північної Гавані навіть у найясніші години дня, — Ярош, одягаючи офіційне вбрання, приготоване спеціально для цього візиту, відчував, як звична передбитовна зосередженість поступово витісняє залишки нічної тривоги, залишаючи місце лише холодній, вивіреній рішучості людини, що готується до найважливішої розмови свого життя.

— Пам'ятайте, — сказав Гортензій, коли вони втрьох чекали на прибуття супроводу біля дверей резиденції, — Кроу, судячи з усього, людина значного інтелекту й амбіцій. Такі особи часто цінують прямоту й аргументовану дискусію значно більше за улесливу дипломатичну обачність. Не бійтеся ставити прямі питання, юначе, але робіть це з повагою, гідною рівного, а не благальника.

Ярош, вислухавши цю пораду, кивнув, відчуваючи вдячність за мудрість, здобуту дорогою ціною десятиліть дипломатичного досвіду.

Гейлар, прибулий рівно в призначену годину з тією самою пунктуальною точністю, яка, здавалося, характеризувала кожен аспект життя цього суворого північного королівства, провів делегацію крізь заплутані вулиці Північної Гавані до величної, хоча й позбавленої зайвої розкоші споруди — резиденції архімагістра, збудованої з того самого темного, вулканічного каменю, що й решта міста, але прикрашеної тонкими, майстерно вирізьбленими рунічними візерунками, які, Ярош відчував це кожною клітиною свого дару, пульсували ледь відчутною магічною енергією.

— Архімагістр Кроу чекає на вас у своєму особистому кабінеті, — повідомив Гейлар, зупиняючись перед високими, окутими залізом дверима. — Просив передати: розмова відбудеться приватно, лише з магістром Ковальчуком. Лорд фон Ашер і його супутник почекають в окремій залі, де їм запропонують гостинність, гідну їхнього високого становища.

Ярош, почувши цю несподівану умову, відчув, як тривога зростає новою хвилею, — приватна зустріч, позбавлена підтримки досвідчених союзників, здавалася значно небезпечнішою за будь-які офіційні переговори за широким столом.

— Це не обговорювалося заздалегідь, — застеріг Кассіан, обличчя його виражало ту саму професійну підозрілість, яка супроводжувала кожне подібне рішення за роки його прихованої служби.

— Знаю, — тихо відповів Ярош, — але, гадаю, відмова від цієї умови могла б виглядати як слабкість чи страх, — а я не можу дозволити Кроу побачити мене саме таким із самого початку нашого знайомства.

Гортензій, обмінявшись стривоженим поглядом з Кассіаном, зрештою кивнув, хоча в очах його промайнула та сама тривога, яку відчував і сам Ярош.

— Будь обережний, юначе, — сказав він тихо. — Ми чекатимемо тут, готові втрутитися за першої ж ознаки небезпеки.

* * *

Кабінет архімагістра Кроу, куди Ярош увійшов слідом за мовчазним провідником, разюче відрізнявся від того, що Ярош очікував побачити, — не похмура, заставлена загрозливими артефактами лабораторія, а радше просторий, добре освітлений кабінет вченого, стіни якого були заставлені тисячами книг і манускриптів, зібраних, судячи з різноманіття мов на корінцях, з усього відомого світу.

Сам архімагістр, сидячи за великим робочим столом, підвів погляд від якогось документа, і Ярош, побачивши його зблизька вперше, відчув дивне, суперечливе враження — обличчя цієї людини, попри всю тривогу, яку викликало саме її ім'я протягом останніх тижнів, виражало не зловісну жагу влади, яку Ярош підсвідомо очікував побачити, а радше зосереджену, майже сумну задумливість дослідника, що ніс на собі тягар знання, значно важчого за будь-яку амбіцію.

— Магістре Ковальчук, — сказав Кроу, підводячись назустріч гостю з тією самою офіційною, хоч і трохи прохолодною чемністю, яку Ярош пам'ятав із північних дипломатичних звичаїв, описаних йому напередодні. — Нарешті особиста зустріч, після стількох тижнів опосередкованого, майже театрального протистояння через посередників і випадкових свідків. Прошу, сідайте.

Ярош, займаючи запропоноване крісло навпроти столу, уважно вивчав співрозмовника, шукаючи в кожному його русі, кожній інтонації голосу підказку щодо справжніх намірів людини, чиї амбіції загрожували всьому, що він любив.

— Дякую за запрошення, — сказав він обережно. — Хоча, зізнаюся, обставини нашого знайомства — потайна база на Скелях Ворона, викрадені люди, погрози, підслухані моїми союзниками, — навряд чи сприяють атмосфері довіри, необхідній для щирих переговорів.

Кроу, вислухавши це пряме зауваження, на мить завмер, а тоді, на подив Яроша, тонко, майже сумно усміхнувся.

— Розумію ваше обурення, — сказав він. — І, зізнаюся, частково поділяю його — щодо методів, застосованих деякими з моїх підлеглих, чия старанність часом перевищує мою власну обачність. Але дозвольте запропонувати вам іншу перспективу цієї історії, магістре Ковальчук, перш ніж ви остаточно засудите мене як чергового злодія, одержимого руйнівною владою.

— Слухаю, — обережно відповів Ярош, відчуваючи, як цікавість бореться з глибоко вкоріненою насторогою.

Кроу, підводячись з-за столу, підійшов до одного з високих вікон кабінету, крізь яке виднілося засніжене, суворе місто, — і, дивлячись на цей краєвид, заговорив голосом, у якому забриніла несподівана, майже болісна щирість.

— Ґрімвальд, — сказав він, — королівство, що століттями боролося за виживання серед найсуворіших природних умов усього відомого світу. Голод, холод, постійна загроза з боку сусідніх, значно агресивніших держав, — усе це формувало наш народ упродовж поколінь, магістре Ковальчук, формувало нас у народ, що навчився цінувати силу й самодостатність понад усе інше, бо будь-яка слабкість тут коштувала життів, а не просто дипломатичних невдач.