Розділ 6. Скельна Гавань знову

Аудієнція з короною, організована Дорн наступного ранку з тією ж рішучою швидкістю, яку вона демонструвала в кожній попередній кризі, підтвердила найгірші побоювання Яроша: король, вислухавши повний звіт про загадковий корабель, викраденого посередника й листи Аделіни Веллінгер, розпорядився негайно мобілізувати додаткові ресурси королівської варти для захисту прикордонних портів, — і водночас, з тією самою обачністю, яку Ярош пам'ятав із попередніх подібних розмов, наполіг на терміновому розвідувальному візиті до Скельної Гавані, аби на власні очі оцінити масштаб загрози, перш ніж ухвалювати подальші, значно масштабніші рішення.

— Ти вирушаєш туди особисто, — сказала Дорн, коли аудієнція завершилась, а вони поверталися коридорами палацу до чекаючої карети. — Разом із Кассіаном і Леонтієм. Королівський мандат, наданий тобі одинадцять років тому, досі чинний — використовуй його повноваження, якщо знадобиться прямий контакт із будь-якими підозрілими особами.

Ярош, обмірковуючи цю місію, відчув знайоме тремтіння передчуття, змішане з новим, незвичним для нього хвилюванням, — хвилюванням батька, що вперше за одинадцять років мав покинути родину заради небезпечної подорожі.

— А Дарина? — тихо запитав він.

— Мила лишиться з нею тут, в Академії, під захистом посиленої служби безпеки, — відповіла Дорн. — Я особисто прослідкую за тим, щоб жоден сторонній не наблизився до жодного з них, поки ти будеш відсутній.

* * *

Прощання з родиною того ж вечора виявилося важчим, ніж Ярош міг собі уявити, — Дарина, попри свою звичну життєрадісність, цього разу вчепилася в батька міцніше, ніж зазвичай, наче відчувала якимось дитячим, неусвідомленим чуттям справжню серйозність цієї подорожі.

— Ти повернешся швидко? — запитала вона, коли Ярош, присівши навпочіпки, обіймав її на прощання.

— Так швидко, як тільки зможу, — пообіцяв він, цілуючи доньку в чоло. — А поки мене немає, слухайся маму й пам'ятай: наш зелений дракон завжди пильнуватиме за вами обома.

Мила, приєднавшись до цього прощання, обійняла чоловіка з тією самою мовчазною, глибокою відданістю, яка не потребувала зайвих слів, — відданістю, здобутою крізь роки спільних випробувань, крізь радощі й тривоги подружнього життя, крізь незліченну кількість подібних прощань і возз'єднань.

— Повертайся живим, — прошепотіла вона йому на вухо. — Це єдина умова, яку я ставлю.

— Завжди повертався, — відповів він з легкою, підбадьорливою усмішкою, хоча в глибині душі відчував ту саму тривогу, яка, він знав це, супроводжуватиме кожен крок цієї подорожі.

* * *

Дорога до Скельної Гавані, здійснена частково звичайним транспортом, а частково — короткими, ретельно розрахованими стрибками Яроша, забрала лише два дні, — рекордний час, здобутий ціною виснаження, яке, попри роки практики, все ще давалося взнаки після кожного тривалого перебування в русі.

Скельна Гавань, найвіддаленіше прикордонне місто королівства, зустріла подорожніх суворим, кам'янистим краєвидом північного узбережжя, — стрімкі скелі, що обривалися прямо в холодні, темні води моря, і невеличке портове поселення, притулене до підніжжя цих скель з тією впертою, вивіреною століттями стійкістю, яка характеризувала кожне подібне прикордонне місто.

Місцевий магістрат, чоловік середнього віку на ім'я Родеріх, зустрів прибулих із тим самим виразом виснаженої тривоги, який Ярош бачив на обличчі гінця Джареда кілька днів тому, — тривоги людини, що надто довго несла тягар знання, яким не могла поділитися з жодним рівним собі.

— Магістре Ковальчук, — сказав він, потискаючи руку Яроша з несподіваною силою людини, що знайшла нарешті гідного союзника у боротьбі, яку вела самотужки. — Дякую небесам, що корона нарешті прислала когось із належними повноваженнями. Останні тижні виявилися найважчими за всю мою службу тут.

— Розкажіть мені все, що бачили ваші люди, — попросив Ярош, коли вони увійшшли до скромної будівлі місцевого магістрату.

Родеріх, розгортаючи карту прибережних вод, детально переказав історію, яку Ярош уже чув від Джареда, додаючи, однак, нові подробиці, здобуті за час, що минув відтоді, — про повторні, хоч і рідкісні, з'яви подібних кораблів на віддалених ділянках узбережжя, про підозрілі вогні, які місцеві рибалки помічали вночі серед скель на північ від гавані, про зникнення ще двох мешканців, чиї родини боялися заявити про це офіційно, побоюючись можливих наслідків.

— Ви кажете, зникнення відбувалися вибірково, — уточнив Кассіан, вивчаючи карту з тим самим професійним прищуром, який виробив за роки прихованого спостереження. — Чи є якийсь патерн серед зниклих? Спільна риса, що могла б пояснити, чому саме цих людей обрали?

Родеріх задумався, обмірковуючи питання з ретельністю людини, що вже неодноразово намагалась знайти відповідь самотужки.

— Тепер, коли ви питаєте прямо, — сказав він нарешті, — усі зниклі мали якийсь, хай і слабкий, зв'язок із давнім Орденом. Один — далекий родич колишнього посередника, заарештованого одинадцять років тому. Інший — рибалка, що, за чутками, колись відмовився приєднатися до вербувальників Ашворта, коли ті вперше з'явилися тут багато років тому.

Ярош, слухаючи це, відчув, як картина загрози набуває нової, тривожнішої ясності.

— Вони шукають будь-кого, хто міг би знати щось про давню мережу, — сказав він. — Систематично, методично, збираючи фрагменти інформації з кожного можливого джерела.