Розділ 5. Архів Веллінгер

Вечір того ж дня Ярош провів так, як обіцяв Дорн, — удома, у колі родини, читаючи Дарині казку на ніч про хоробру дівчинку, що приборкала зимового дракона, поки Мила готувала вечерю, наповнюючи будинок теплим ароматом свіжого хліба й запеченого м'яса, — і на кілька коротких годин тривога, породжена ранковими новинами, відступила під натиском простого, буденного щастя.

Але наступного ранку, щойно Дарина вирушила на заняття до Ліри, а Мила приєдналася до нього за сніданком, у двері їхнього помешкання постукав терміновий посланець із канцелярії ректорки.

— Магістре Ковальчук, — сказав юнак, засапаний після поспішної дороги, — ректорка Дорн просить вас негайно прибути до архіву служби безпеки. Кажуть, знайшли щось важливе серед конфіскованих документів дому Веллінгер.

Ярош, обмінявшись стривоженим поглядом з Милою, відчув, як звичне тремтіння передчуття знову охопило його, — тремтіння, яке за останні кілька днів стало значно частішим гостем, ніж будь-коли за попередні п'ять спокійних років.

* * *

Архів служби безпеки, розташований у крилі, збудованому спеціально для зберігання конфіскованих матеріалів після падіння Ордену Попелу, зустрів Яроша звичним запахом старого паперу й пилу — тисячі документів, здобутих за роки боротьби, ретельно каталогізованих і збережених на випадок, якщо колись знадобиться повернутися до давніх слідів.

Леонтій, що чекав на нього серед високих стелажів, тримав у руках стос пожовклих листів, обличчя його виражало ту саму зосереджену тривогу, яку Ярош пам'ятав з найважливіших моментів їхньої спільної служби.

— Дивись, що знайшла Кароліна, переглядаючи архів дому Веллінгер учора ввечері, — сказав він, простягаючи документи. — Ми ніколи не переглядали їх повністю, зізнаюся, — після засудження Аделіни здавалося, що найважливіші докази вже здобуто, а решта — лише формальність, яку можна залишити на потім.

Ярош, беручи документи до рук, побачив знайомий, вишуканий почерк, — почерк, який він упізнав миттєво, попри те, що не бачив його вже одинадцять років.

— Аделіна Веллінгер, — тихо промовив він, переглядаючи перший лист.

— Саме так, — підтвердила Кароліна, приєднуючись до розмови з тим самим виразом стриманого хвилювання, який Ярош пам'ятав у ній з часів її служби в палацовій канцелярії. — Листи, написані вже після її засудження й вигнання. Судячи з дат, вона підтримувала переписку з кимось за кордоном упродовж останніх кількох років, — переписку, яку ми, зосереджені на внутрішніх справах королівства, ніколи не відстежували належним чином.

Ярош, гортаючи листи, відчув, як тривога наростає з кожним новим рядком, — Аделіна, попри вигнання, зберегла ту саму гостру, розважливу проникливість, яку демонструвала за часів свого придворного впливу, і тепер, судячи з тону листів, використовувала цю проникливість заради нової, значно небезпечнішої мети.

— Читай уголос останній лист, — попросила Дорн, що саме приєдналася до групи, обличчя її виражало ту саму важку зосередженість, яку Ярош бачив на її обличчі під час найкритичніших нарад минулого.

Ярош, розгортаючи останній, найновіший з листів, почав читати:

— "Дорогий друже, дякую за останню звістку про прогрес вашого дослідження. Як я і обіцяла, надсилаю додаткові матеріали, здобуті ще до мого вигнання, — фрагменти архіву, які, сподіваюся, виявляться корисними для завершення вашої роботи. Пам'ятайте про нашу давню домовленість: коли ваша зброя досягне готовності, я розраховую на обіцяну частку впливу в новому порядку, який ви плануєте встановити. Тридцять чотири роки тому одна людина намагалася змінити природу влади в цьому королівстві й зазнала поразки через брак належних союзників. Я не повторю цієї помилки."

Тиша, що запала в архіві після цього читання, була важкою, майже фізично відчутною, — усі присутні усвідомлювали масштаб щойно розкритої зради.

— Кому адресовано цей лист? — запитав Ярош, гортаючи сторінки в пошуках підпису отримувача.

— У цьому й проблема, — зізналась Кароліна. — Жодних явних імен, лише умовні позначення й натяки. Але, зважаючи на згадку про "зброю" і "дослідження", а також на те, що листи надсилалися через посередників у портових містах північного узбережжя, — я підозрюю, що ми знайшли безпосередній зв'язок між Аделіною Веллінгер і тим самим архімагістром Кроу, про якого повідомляв учорашній гонець.

Ярош, обмірковуючи цю інформацію, відчув, як картина загрози, що вимальовувалась перед ними, стає дедалі повнішою й дедалі тривожнішою, — не просто чужа держава, що випадково натрапила на фрагменти забороненої теорії, а ретельно спланована змова, що поєднувала залишки давнього Ордену Попелу з новими, ще небезпечнішими амбіціями.

— Аделіна передала їм архівні матеріали, — сказав він тихо. — Не просто загальні теоретичні принципи, як казав Ашворт про свою давню переписку, а справжні, конкретні документи.

— Схоже на те, — похмуро підтвердила Дорн. — І якщо так, наші найгірші побоювання можуть виявитися значно ближчими до правди, ніж ми сподівались.

Леонтій, що весь цей час мовчки вивчав інші документи зі стосу, раптом підняв погляд, обличчя його виражало нову, ще тривожнішу знахідку.

— Є ще дещо, — сказав він. — Лист, датований лише кількома тижнями тому. Судячи з тону, щось у їхньому плані наближається до завершення. Слухайте: "Останній компонент майже готовий. За кілька місяців ми зможемо продемонструвати світові справжню силу нашої роботи — силу, здатну змінити саму природу переговорів між державами. Кресвальд довго вважав себе неприступним завдяки своєму юному чуду, синові коваля. Незабаром він дізнається, наскільки крихкою насправді є ця впевненість."