Розділ 3. Гінець із моря

Наступного ранку велика зала Академії, та сама, де одинадцять років тому святкували остаточну перемогу над Ашвортом, знову заповнилася знайомими обличчями, — цього разу, однак, без жодного натяку на святковий настрій, лише важка, зосереджена тиша людей, що усвідомлюють наближення нового, ще не до кінця зрозумілого випробування.

Ярош, займаючи місце за довгим столом поруч із Милою, оглянув присутніх — Дорн, магістр Тихий, Леонтій, Гвендолін, і, на його подив, Кассіан, чиє обличчя, засмагле від років гірського усамітнення, виражало ту саму зосереджену готовність, яку Ярош пам'ятав з найважчих днів їхньої спільної боротьби.

— Не думав, що побачу тебе тут так скоро, — тихо зауважив Ярош, коли Кассіан сів поруч.

— Гвендолін надіслала звістку вчора ввечері, — пояснив Кассіан з легкою, втомленою усмішкою. — П'ять років тиші в горах — це, зізнаюся, довше, ніж я міг витримати без бодай якогось відчуття мети. Коли дізнався про можливе повернення Ордену, зрозумів: гори почекають.

Дорн, підводячись на чолі столу, привернула увагу присутніх коротким, владним жестом, з яким Ярош був знайомий ще з часів власного навчання.

— Дякую всім, що прибули так швидко, — почала вона. — Джаред, наш гонець зі Скельної Гавані, повторить свою розповідь для всіх присутніх, а тоді ми обговоримо, як діяти далі.

Джаред, усе ще виснажений після довгої дороги, але вже трохи оговтавшись після нічного відпочинку, переказав ту саму історію, яку Ярош чув напередодні, — про загадковий корабель, про викраденого посередника Ордену, про підслухане ім'я Торвальда Кроу й натяки на воєнну програму, спрямовану на озброєння Духу й Часу.

Коли розповідь закінчилася, у залі запанувала важка тиша, порушувана лише тихим потріскуванням каміна в кутку кімнати.

— Дозвольте запитати очевидне, — перервав мовчанку Леонтій, обличчя якого виражало ту саму практичну зосередженість, яку він демонстрував на кожній подібній нараді за роки служби безпеки. — Наскільки ймовірно, що ця загроза справді реальна, а не просто перебільшена чутка, роздута страхом прикордонного магістрату?

— Хотіла б я мати впевненість щодо цього, — відповіла Дорн. — Але зважаючи на те, що ми знаємо про масштаб дослідницьких архівів Ашворта, викрадених за роки його діяльності, — і про те, що частина цих архівів, попри всі наші зусилля, могла просочитися за межі королівства через торгові канали чи втечу окремих прибічників Ордену, — я не наважуюсь відкидати цю загрозу як просто перебільшення.

— Крім того, — додав магістр Тихий, спираючись на палицю, голос його прозвучав з тією особливою вагою, яку він завжди надавав найважливішим темам, — назва "Ґрімвальд" не є для мене цілком незнайомою. У молодості, задовго до Інциденту, я чув від старших наставників легенди про північне королівство, чиї традиції магічних досліджень завжди відзначалися… меншою обачністю, ніж наші власні. Якщо там справді знайшовся хтось, здатний оцінити повний потенціал забороненої нами теорії, — наслідки можуть виявитися катастрофічними.

Ярош, слухаючи цю нараду, відчув, як тягар відповідальності, знайомий йому з попередніх років боротьби, знову лягає на його плечі, — тягар, від якого він, зізнавався собі це чесно, встиг відвикнути за роки мирного, впорядкованого життя.

— Що ми знаємо про самого архімагістра Кроу? — запитав він, звертаючись до присутніх.

— Небагато, — визнала Дорн. — Наші дипломатичні контакти з Ґрімвальдом обмежені десятиліттями взаємного мовчання після розпаду давньої торгової угоди. Знаємо лише, що він обіймає високу посаду при дворі північного короля, керуючи, за нашими скупими відомостями, чимось на кшталт таємної воєнної академії.

— Тоді нам потрібна розвідка, — твердо сказав Кассіан, підводячись з місця з тією самою рішучістю, яку Ярош пам'ятав у ньому з найважчих моментів минулого. — Хтось повинен вирушити туди, вивчити ситуацію зсередини, перш ніж ми ухвалюватимемо будь-які подальші рішення.

— Ти пропонуєш повторити те, чим займався п'ятнадцять років свого життя? — обережно запитала Гвендолін, у голосі її забриніла тривога за давнього товариша.

— Я пропоную, — спокійно відповів Кассіан, — використати навички, здобуті дорогою ціною, заради значно шляхетнішої мети, ніж та, якій я змушений був служити раніше. Крім того, — додав він з легкою усмішкою, — я вже не той юнак, що піддавався сумнівам щодо власної вірності. Цього разу я точно знаю, на чиєму я боці.

Ярош, обмірковуючи цю пропозицію, відчув, як у ньому наростає власна, дедалі виразніша рішучість.

— Я піду з тобою, — сказав він твердо.

Мила, почувши це, миттєво обернулася до нього, обличчя її виражало гостру, зрозумілу тривогу.

— Яроше, — почала вона, — подумай про Дарину…

— Я думаю про Дарину, — перервав він м'яко, але непохитно. — Саме тому мушу піти. Якщо ця загроза справді така масштабна, як ми побоюємось, я не можу дозволити собі чекати вдома, поки хтось інший визначає долю світу, у якому їй доведеться зростати.

Дорн, спостерігаючи за цією напруженою розмовою, підняла руку, закликаючи до тиші.

— Ніхто нікуди не вирушить сьогодні, — сказала вона твердо. — Спершу треба зібрати більше інформації, підготувати належний план, отримати офіційне схвалення корони для будь-якої дипломатичної чи розвідувальної місії за кордон. Ми не повторимо помилок минулого, діючи поспіхом там, де потрібна ретельна обачність.