Глава 21

Айлін Вайлдер

Прощаючись із юнаком, який усе ж таки повернув її до гостьових будиночків, де зупинилася трупа, Айлін почувалася щасливою. Попри те, що день починався не надто вдало, його завершення виявилося чудовим. Дівчина досі відчувала приємне піднесення після недавнього спарингу, тому й дозволила провести себе до тимчасового помешкання.

Тихий парк освітлювали тьмяні ліхтарики. Через це людські тіні ледь проглядалися в сутінках, а обличчя нечисленних перехожих здавалися темними й навіть трохи загрозливими. Світло наче показувало те, чого насправді не існувало, або ж, навпаки, приховувало справжні почуття знайомих незнайомців.

Невеликою стежкою чинно йшли двоє - дівчина та хлопець. Вони про щось тихо розмовляли, не тримаючи нічого в таємниці. Грайливий вечірній вітер тишком слідував за ними, ніби намагався підслухати кожне слово.

- Сподіваюся, вам усе сподобалося сьогодні? - поцікавився юнак.

Жіночий голос відповів йому спокійно, не вдаючись у деталі:

- Було досить непогано.

Такою нейтральною реплікою Айлін намагалася не образити свого супутника. Проте схоже, що хлопець почув у її словах геть інший підтекст.

- Радий, що ми поділяємо це захоплення, - у його голосі чітко забриніла надія. - Ви не будете проти зустрітися знову за три дні?

- Прошу вибачення, але за два тижні у нас важливий виступ, - заперечила дівчина. - Ми маємо підготуватися.

Вона й сама до кінця не розуміла, яка саме емоція порвалась в її інтонації - жаль чи полегшення.

- Ну, не весь же час вам проводити на репетиціях? - у тоні супутника почулося легке сподівання чи, можливо, прихована насмішка?

Айлін подумки хитнула головою. Напевно, їй просто здалося. Аби не образити юнака й не здатися нечемною, вона мовила:

- Якщо забажаєте, приходьте подивитися на репетицію. У перервах зможемо поспілкуватися.

Запрошення пролунало якось невпевнено. Проте схоже, хлопця це неабияк порадувало. Він охоче погодився і пообіцяв прийти за першої-ліпшої нагоди, щойно дівчина назвала точний час відпрацювання деталей виступу та місце, де все відбуватиметься.

Далі вони йшли в цілковитій тиші. Одному з них ця мовчанка явно приносила дискомфорт, судячи з того, як нервово викручувались пальці рук. Зрештою супутники дісталися тимчасового житла танцівниці.

- Ми прийшли, - несміливо сказала дівчина й після короткої паузи додала: - Гарної дороги. Прощавайте.

Притримуючи пишну спідницю в руках, вона незграбно присіла в поклоні і вже розверталася, аби зайти всередину. Аж раптом її перехопили за лікоть. Різким рухом Келеор розвернув її до себе і міцно притис до свого дужого тіла.

Айлін завмерла від несподіванки. Її серце пропустило удар, а потім ще один. Дівчина відчула, як руки, що секунду тому обіймали її, змістилися і тепер лягли по обидва боки її обличчя. Чужі губи почали стрімко наближатися. Айлін просто не встигла нічого зробити — вона шоковано застигла, округливши від подиву очі, коли відчула ніжний, але наполегливий дотик до своїх вуст.

Минули секунди. Та коли Келеор спробував привідкрити її рот, злегка надавивши на щелепу, вона нарешті оговталася. З усієї сили наступивши туфлею на його ногу, вдавлюючи пальці в землю, вона одним ривком скинула його руки зі свого обличчя і з розмаху вліпила кулаком прямо під око.

Не чекаючи на реакцію, Айлін стрімко розвернулася, залишаючи шокованого, підбитого й зігнутого від болю Келеора на вулиці. Вона заскочила в будиночок і голосно захряснула за собою двері.

Притулившись спиною до дерева, дівчина намагалася вгамувати шалене калатання серця. У голові роївся хаос із суперечливих думок: від ,,Навіщо він це зробив?” до ,,Навіщо я вдарила його?!” та ,,Що тепер робити? Він же знатного роду, а я ніхто... Треба тікати!”.

Цей потік безглуздих переляків раптово перервав тихий, обережний стук в уявний захист, який зараз відділяв її від зовнішнього світу. До загального панічного коктейлю всередині Айлін миттєво домішалося гостре почуття провини.

- Я не знаю, що сказати… - почувся з-за дверей глухий голос Келеора. - Вірніше, як почати… Напевно, я поспішив?

Ця запитальна нотка змусила Айлін замислитися. А чи справді він просто зарано це зробив? Можливо, якби минуло трохи більше часу, вона була б і не проти? Тим часом молодик продовжив:

- Я не хотів… Проте ні, збрешу - я хотів. Ти мені дуже подобаєшся, ти зовсім не схожа на тих, кого я зустрічав раніше. Я просто не стримався, пробач. Обіцяю, поки ти сама не захочеш, я більше так не вчиню… Тільки не потрібно від мене ховатися. Я не ображу тебе… Сподіваюся, ми ще зустрінемося. Гарних снів.

За дверима запала тиша, а за мить Айлін почула кроки, які ставали все тихішими, поки зовсім не стихли вдалині.

Постоявши біля входу ще якийсь час, вона все-таки відлипла від дерев'яної поверхні. Дівчина виконала звичну вечірню рутину і залізла в ліжко, щосили намагаючись не думати про те, що сталося. Але сон не йшов. Замість спокійного відпочинку в царстві мрій вона знову й знову згадувала його слова, його вчинок і власну занадто бурхливу реакцію.

Уже під ранок у голові Айлін виникло єдине правильне рішення: поводитися так, ніби нічого не відбулося. Зрештою, він сам натякав на це у своїх вибаченнях. Дівчина подумки зізналася собі, що якби не його квапливість, то згодом вона, напевно, відреагувала б позитивно. З цією думкою вона нарешті провалилася в глибокий сон.

Айлін здавалося, наче вона тільки-но лягла відпочивати, як її розбудили найжахливішим способом: хтось із усієї сили навалився своєю масою на її тендітне тіло. Із болісним стогоном дівчина розплющила очі й натрапила на хитрий погляд Іди, яка до нестями веселим тоном проспівала:

- Соню, пора вставати! За три години ми маємо бути на засіданні, де вирішуватиметься, чим саме ми дивуватимемо столичних зазноб.