Глава 20

Нокс Авері

Ранок для гарнізону почався з пронизливого звуку горна. Підхопившись на ноги, люди поспіхом натягували військове вбрання - ніхто не мав бажання привернути до себе увагу Дізнавача, який минулої ночі влаштував тут криваву показову страту. Рівно за п'ять хвилин солдати вже стояли в чіткому строю, вп'явшись поглядами куди завгодно, лишень не на синьоволосого молодика.

На вулиці затято гуляв вітер. Він прослизав між тілами наляканих воїнів і тріпотів їхнім одягом, ніби підбурював до рішучих дій. Проте бійці залишалися глухими до загравань стихії. Натомість усі, як один, намагалися спіймати бодай слово з розмови, яку столичний гість вів з останнім із уцілілих офіцерів — капітаном Герном.

Солдатам не довелося довго чекати чи вдаватися до хитрощів, аби прояснити ситуацію. Коли обидва чоловіки повернулися до них обличчям, слово взяв Нокс:

- Учора сталася незначна прикрість, і ви залишилися без вищого керівництва, - спокійно, але владно промовив він, легко перекриваючи пориви вітру. - Але ми це виправимо. До прибуття офіційного підтвердження або призначення заміни з боку Імператора я наставляю пана Герна вашим новим генералом. Хто стане його довіреними помічниками та заступниками - він вирішить сам. Зараз ви розділитеся на п'ять груп по чотири особи й вирушите разом із моїми бійцями наповнювати рідіючі лави армії. Хто саме піде та як ви це організуєте - ваша справа, я в це не втручатимуся. Також частина з вас супроводжуватиме карети з визволеними дітьми. Усім усе зрозуміло?

У відповідь фортечною площею прокотилося гучне й злагоджене підтвердження. На цьому Нокс завершив промову.

Коли визволені діти почали сідати в екіпажі, кілька старших хлопців відокремилися від них. Вони нерішуче попрямували в бік Дізнавача. 

- Пане… - звернувся один із них.

Усі троє підлітків зам’ялися на місці, переминаючись із ноги на ногу та ніяково обсмикуючи своє зношене, брудне вбрання. Набравшись сміливості, вони зрештою продовжили:

- Чи не дозволите нам залишитися при вас і служити?

Нокс повільно розвернувся до хлопців. Окинувши їх важким, вивчальним поглядом, віе сухо запитав:

- Скільки років? Що вмієте? І на що готові піти заради цієї служби?

- Вміємо поратися по господарству, - тихо мовив перший.

Наступний узяв слово вже значно твердіше та впевненіше:

- Але ми готові навчатися і робити все можливе й неможливе, що від нас залежить.

- Ми молоді, у нас усе вийде! - додав третій.

Хоча хлопці так і не відповіли на питання про вік, Нокс усе одно махнув рукою одному зі своїх бійців і щось тихо йому сказав. Коли підлеглий вислухав наказ, підлітків відвели до намету, виділеного для нього та його людей.

На цьому похмурий служка закону попрямував до колишнього кабінету генерала. Перед тим як прибуде імперський глашатай, йому потрібно було провести ретельний обшук і знайти те, по що він насправді сюди приїхав.

Важкі дубові двері зачинилися за його спиною, відрізаючи гамір фортечного двору. Нокс не став марнувати час на перевертання стосів паперів на столі - генерал був не дурним, щоб тримати таємниці на виду. Дізнавач повільно пройшовся кімнатою, заплющивши очі. Спрямувавши слабкий імпульс крижаної енергії через підошви чобіт, він дозволив холоду розтектися по кам'яній підлозі й стінах. Магія Нокса миттєво зреагувала на порожнечу: за масивним гобеленом із зображенням імператорського портрету повітря прогрівалося інакше. Там була ніша.

Різким рухом Нокс відсмикнув важку тканину, оголюючи замасковані в кам'яній кладці дверцята потайного сховища. Замість того, щоб шукати ключ чи намагатися розвіяти накладені магічні печатки, Дізнавач змінив полярність свого внутрішнього маятника. Він приклав долоню до металу, і за мить кімнату заповнив тихий тріск - під впливом екстремального жару залізо розжарилося дочервона, розм'якшилося і просто потекло додолу рідкими краплями.

Нокс витягнув з утвореної діри пачку паперів. Військові звіти та контрабанда зброї його не цікавили - він недбало відкидав їх убік. Йому було начхати на проблеми людського Імператора, який сліпо вважав його своїм вірним ,,псом”. Посада Головного дізнавача, яку Нокс вигризав три роки жорстокої й бездоганної праці, була для нього лише інструментом.

На самому дні сховища його пальці намацали старий, обгорілий по краях зошит. Це був щоденник з обліком чорної бухгалтерії. Його погляд застиг на записах, зроблених понад двадцять років тому - ще до його народження, коли його рідний клан на Північних землях було стерто з лиця землі.

Там не було прямих імен, але сухі цифри та короткі нотатки малювали страшну картину. У ніч, коли вирізали його рідний клан, генерал форту Глін зафіксував отримання величезного хабара в золоті за ,,відкриття північного коридору”. Гроші прийшли зі столиці через підставну торгову гільдію ,,Срібний купець”. 

Хтось у людській столиці заплатив чужинцям, щоб ті вирізали під корінь клан Нокса і відкрили доступ до заблокованих торгових шляхів.

Жодних прямих доказів проти міністрів тут не було. Лише одна крихітна деталь змусила серце Нокса забитися швидше: на полях щоденника генерал нашвидкуруч замалював відтиск особистого персня-печатки, яким скріплювали столичні перекази золотої гільдії. Малюнок був нечітким, але контури витонченої орхідеї дивно нагадували елемент родового герба Евергардів.

Цього було катастрофічно мало для того, щоб робити рішучі кроки. Будь-який законник сказав би, що він просто притягнув звинувачення за вуха через власну одержимість минулим. Проте Нокс і не збирався доповідати Імператору про родину міністра чи домагатися справедливості в людському суді. Його зупиняло інше: докази були надто розмитими, і їх майже не вистачало для реального удару.

Якби була його воля, він перебив би змовників на місці. Але Нокс тверезо оцінював власні сили. Яким би могутнім він не був, поодинці йому не здолати тисячі гвардійців, які виступлять проти нього у разі відкритого бунту. Потрібно було діяти обережно - виокремити кожну ниточку, вистежити зрадників, знайти справжніх винуватців і лише тоді карати їх за власними законами. І поодинці йому з цим не впоратися.