Глава 19

Келеор Евергард

М’яка підвіска родової карети Евергардів повністю поглинала вибоїни столичного тракту, перетворюючи швидку їзду на ледь помітне й приємне погойдування. У салоні пахнуло дорогою шкірою, палісандровим деревом та тонкими пахощами орхідей - улюбленими парфумами матері.

Келеор сидів навпроти Айлін, невимушено відкинувшись на оксамитові сині подушки. Затемнене скло карети м'яко приглушувало палюче сонце, забарвлюючи салон у приємні синяво-золоті відтінки. Юнак не зводив погляду зі своєї супутниці. Бездоганні манери, виплекані трьома наставниками етикету, вимагали зараз підтримати легку світську бесіду про погоду чи мистецтво, але всередині Кела пульсувало зовсім інше почуття.

Він відчував хвилювання.

Коли Айлін там, у таверні, згадала Дізнавача - цього холодного високомірного чоловіка, який якимось дивом вигриз собі посаду біля трону - серце Келеора на мить пропустило удар від глухої, гарячої злості. Як вона взагалі могла думати про іншого, сидячи поруч із ним. Але Кел зумів стриматися, він усміхнувся своєю найм’якшою, найшляхетнішою усмішкою, і тепер, коли вони залишили душне місто позаду, усе знову повернулося на свої місця. Охорона на козлах, розкішний екіпаж, найкращі коні імперії.

- Тобі сподобається ця галявина, Айлін, - з тихою впевністю промовив Келеор, злегка нахиляючись уперед і ловлячи її карий, лисячий погляд. - Батько викупив ці землі в імперської казни ще до мого народження. Там ростуть квіти, яких немає більше ніде у світі. Вони зацвітають лише раз на рік, саме на початку літа.

Він говорив повільно, дозволяючи своєму хрипкуватому голосу обволікати дівчину, захищати її від будь-яких тривог. Юнак простягнув руку у витонченій білій рукавичці, на мить торкнувшись пальцями її коліна, але одразу ж шанобливо прибрав долоню, демонструючи ідеальну стриманість.

- Я хочу, щоб сьогодні ти забула про все та насолоджувалась видами та компанією. - Келеор підняв підборіддя, і в його темних очах спалахнула щире бажання. - Поряд зі мною ти в абсолютній безпеці. Пророцтво не помиляється, Айлін. Я народився для того, щоб захищати цей світ. І тебе - також.

Карета почала плавно сповільнювати хід. За вікном, крізь стіну вікових дубів, проступило сліпуче смарагдове сяйво залитої сонцем галявини, і Келеор, задоволений виробленим ефектом, першим підвівся, готуючись відчинити двері перед своєю прекрасною супутницею. Але його випередили: не дочекавшись, поки екіпаж зупиниться, дівчина зіскочила на землю, плавно приземлившись на трохи зігнуті ноги й одразу беручись розглядати обіцяні красиві види. 

Келеор на мить застиг із протягнутою до порожнечі рукою, пальці якої миттєво стиснулися в кулак. У повітрі повисла ніякова тиша, яку порушувало лише важке пирхання коней та тихий сміх гвардійців, які теж не очікували від супутниці молодого пана такої жвавості. На обличчі вельможі знову мильнула тінь, але він блискавично повернув собі контроль над емоціями. Ступивши на приставну підніжку екіпажу, юнак граційно зійшов на траву, тримаючи спину ідеально рівно.

Перед ними відкривався неймовірний краєвид. Величезне смарагдове поле буквально тонуло в променях пополудневого сонця, а м'які хвилі теплого вітру змушували тисячі бутонів синхронно схилятися до землі. Тут росли дивовижні квіти: їхні пелюстки мали глибокий фіолетовий колір, який ближче до серцевини переходив у чисте золото. Аромат стояв настільки солодкий та п'янкий, що в Айлін на мить навіть запаморочилася голова.

- Вони називаються Сльозами Селести, - пролунав за спиною м'який, хрипкуватий голос Келеора. Він підійшов ближче, навмисне стаючи так, щоб затінити дівчину від надто яскравого світла. - Прості люди вірять, ніби ці квіти проростають лише там, де колись ступали боги. Але я вважаю, що вони просто чекали на ту, яка зможе оцінити їхню справжню красу.

Він повільно опустився на одне коліно прямо на соковиту траву, зовсім не дбаючи про те, що може забруднити свій розкішний ніжно-кремовий камзол. Його витончені пальці обережно торкнулися найближчого стебла. Зірвавши бутон, Келеор підвівся й протягнув його дівчині, м'яко заглядаючи в її карі очі.

Айлін узяла квітку, але замість того, щоб зніяковіти від такого красивого жесту, раптом відчула, як усередині знову ворушиться знайома відраза. Ця галявина була бездоганною. Келеор був бездоганним. Навіть його слова про богів та красу звучали красиво й дуже доречно. Дівчина мимохідь міцніше стиснула пальцями лавандовий мішечок на поясі й інстинктивно зробила крок назад, переводячи погляд на густу стіну лісу неподалік.

- Ти така ж красива, як ці квіти, - мовив юнак, помітивши її рух і намагаючись зробити так, щоб вона розслабилась.

Він зробив крок уперед, знову скорочуючи відстань між ними, а на його губах блукала легка, але тепер якась лукава усмішка.

- Маю пропозицію помірятися силами, - змовницьки прошепотів він і знову простягнув до неї руку, цього разу маючи намір усе ж взяти її за лікоть і повести вглиб золотавого поля. 

- Як? - Схоже ця пропозиція зацікавила дівчину так як вона вмить ожила очі її заблистіли від чого в хлопця кольнуло в серці.

- Недалечко є галявена вона покрита куполом який не дозволить щось зруйнувати за його територією. Володієш магією? 

Кивнувши вона добавила. 

- Погано, краще зброя з нею я більш вправнішна але магія не вище другого ступеня також дозволена. 

Юнак кивнув відводячи спутницю в потрібному напрямку. Їх сустів прозорий світлий купол за яким була пуста галявена з короткою пожовкло травою де біля меж стояла зброя мечі списи хлисти ножі зірки щити та інше. 

Підійшовши до зброярні коже вибрав те що йому до душі. Кел взяв мет та метальні зірки. Айлін хлист на що хлопець здивовано підняв брови він думав що вона візьме меч так як добре пам'ятав її танець.  Коли вибір було зроблено вони зайшли за купол який закрив прохід та засвітився м'яким світлом.