Глава 16

Нокс Авері

Важка чорна карета глухо гуркотіла колесами по розмитому нічному тракту, залишаючи столицю далеко позаду. Нокс сидів у суцільній темряві салону, відкинувши голову на жорстку шкіряну спинку. У правому вусі, ловлячи тьмяні відблиски нічних зірок за вікном, гострим лезом виблискувала срібна каффа-стилет.

Сьогодні завершилося Свято Літа. Імперія гуляла й пила, засліплена штучними квітами та магічними вогниками, які так старанно розвішував міністр урочистостей разом зі своїм сином.

Нокс заплющив очі, але перед очима знову постав затишний куточок біля сцени. Дівчина з неслухняними темно-каштановими кучерями. Вона крутила в руках довгий меч так невимушено, наче той був продовженням її власного тіла. Але видала дівчину не зброя, а нічний порив вітру. Дмухнувши прямо в бік імператорської ложі, він доніс до Нокса знайомий аромат лаванди та впізнаваний передзвін мідних кілець.

Ця лисичка пробралася до його маєтку під самий ніс охорони лише для того, щоб ,,поглянути на нього". І замість того, щоб панічно благати про порятунок під час його смертоносної атаки, вона зухвало посміхалася.

,,Ця особа або збрехала, щоб рознюхати все, а потім напасти… чи, про що навіть дивно думати, сказала правду", - промайнуло в голові.

Для всієї Імперії Нокс Авері був безжальним «залізним псом» правителя. Усі вважали, що він виловлює змовників і карає вельмож через сліпу відданість трону чи фанатичне служіння закону. Яка ж дурість!

Посада й абсолютна влада були потрібні йому лише з однієї причини - задля права безперешкодно перебувати там, куди приведуть зачіпки його власного, прихованого від усіх пошуку. Нокс повільно провів кінчиками пальців по холодній оббивці сидіння, наче намацував невидимі нитки. Ці зв'язки крок за кроком вели його за зачинені брами найвпливовіших палаців столиці - туди, де людська знать ховала свої найтемніші таємниці від сторонніх очей.

Карету сильно струснуло на вибоїні. Попереду на його ,,труну" чекав довгий шлях до форту Глін через прифронтове місто, де Імператор дозволив йому діяти на власний розсуд. І Нокс збирався скористатися цим дозволом на повну.

За тиждень виснажливої подорожі Нокс у супроводі своїх найкращих воїнів нарешті дістався до прифронтового міста. За рекомендацією правителя він мав намір трохи відпочити перед наступним кидком, адже до самої фортеці залишалося ще три дні дороги.

Не чекаючи, поки візник повністю зупинить екіпаж, Дізнавач легко зіскочив на ходу. До нього одразу під'їхав командир його загону.

- Пане, тут якось дивно, - невпевнено мовив чоловік, тримаючи руку на руків'ї меча.

- Чому ж?

- Я бував тут близько року тому, і все виглядало інакше. Попри постійні набіги демонів та зенгардів, місто вирувало. Вулиці ніколи не пустували, всюди бігали діти, ходили жінки... А зараз від самих воріт і до головної площі ми зустріли лише одну стару та хлопчика років шести. Це підозріло.

Після цих слів Авері пильніше подивився на округу. Він і сам колись відвідував ці краї, тож тепер бачив разючі зміни. Не збираючись критися чи діяти потайки, чоловік різко розвернувся на підборах і рушив до будівлі місцевої управи.

Її масивна брама була наглухо зачинена, проте зсередини виразно долинали звуки гучної музики та п'яного сміху. На обличчі Нокса розпливлася хижа посмішка. Спрямувавши внутрішній жар крові в долоню, він змусив повітря навколо пальців закипіти від колосальної температури. Лише одним своїм доторком він змусив метал під пальцями миттєво розжаритися до червоного кольору, залізо зашипіло і почало стікати на землю рідким воском. Для людей, які ховалися за цією уявною безпечною завісою, усе почалося з того, що міцна брама раптом спалахнула багрянцем. А вже за мить у розпеченому отворі, серед клубів гарячої пари, постало знайоме обличчя Головного дізнавача з моторошним оскалом.

Дехто з присутніх одразу знепритомнів, і, на превеликий жаль, це були тутешні гарнізонні солдати. Перелякані жінки збилися в кутки, тремтячи й тулячись одна до одної.

Коли перешкоду було остаточно знищено, Нокс Авері у супроводі своїх бійців переступив поріг. У залі запала мертва тиша - хтось лише судорожно гикнув, а під ногами кількох вартових, які зовсім осоромилися від жаху, почали розтікатися мокрі калюжі.

- Радий, що вас не доведеться виловлювати по одному, - у його голосі прозвучала щира, хижа радість.

- Ді-дізнавачу... Якою долею ваша світлість тут о-опинилися? - заїкаючись, подав голос головний намісник цього містечка. Він щоправда щойно прийшов до тями, адже знепритомнів одним із перших.

- Проїздом. Моя дорога лежить до форту Глін, але я втомився, тому вирішив зупинитися тут. І, як бачу, недарма, - посмішка миттєво зійшла з обличчя Дізнавача, а очі стали крижаними. - Де всі діти та жінки?

У залі запала тиша, ніхто не наважувався мовити й слова. Тоді Нокс спрямував потоки лютої холоднечі з навколишнього повітря в одну долоню, а в іншу витіснив киплячий жар власного тіла. Вогню не було, але прояви сили заструменіли всередині його рук, змушуючи шкіру світитися кришталево-білим та багряно-червоним світлом. Повітря навколо пальців викривилося й затремтіло.

Тихо, з прихованою загрозою, чітко вимовляючи кожне слово, Нокс повторив:

- Раджу добровільно розв'язати язики, інакше вам дуже не сподобається те, як це робитиму я.

Не витримавши напруги - адже про катування Головного дізнавача по всьому світу ходили моторошні чутки - до ніг Нокса підповз один немолодий, худий чиновник. Витираючи власним одягом бруд із підлоги та залишки розгульного бенкету, він припав чолом до землі й випадково вгородився обличчям у якусь перекинуту страву. Коли чоловік підвів голову, частина їжі огидно відвалилася, а решта так і залишилася розмазаною на лобі.

- Я все розповім, тільки не вбивайте! - благально підняв він руки, благаючи про милосердя.