Глава 15

Айлін Вайлдер

Закінчивши виступ, акробати по черзі спускалися за лаштунки під гучні оплески глядачів. Айлін давно не відчувала такого піднесення й легкості від улюбленої справи, тому зараз, стиха наспівуючи мелодію, попрямувала до житлових будинків. Стежка ледь-ледь освітлювалася, але для її очей цього вистачало - дівчина чудово бачила в темряві ще з народження, тож похмурі провулки не були для неї перешкодою.

Втомлена, але щаслива танцівниця відчинила двері домівки і, не вмикаючи магічне освітлення, пройшла до ліжка, де лежав її звичний одяг. Щойно вона переодяглася й присіла перепочити, як у двері постукали. Довелося підводитися, запалювати світло і впускати гостя. Ним виявився батько Іди, голова цієї громади.

Виглядав він мав настільки кумедний, що Айлін ледь стрималася, аби не засміятися, і відійшла вбік, запрошуючи чоловіка всередину.

- У вас цікавий образ… Ці золоті кучері вам личать, - розпливлася вона в широкій усмішці.

На це чоловік грайливо закотив очі й, причмокуючи, манерно відповів, простягаючи руку для поцілунку:

- Спасибі, мила, я така рада, що ти оцінила мої старання!

Айлін не витримала й голосно зареготала.

- Завтра ти вирушаєш у дорогу? - запитав він уже серйозніше.

Дівчина ствердно кивнула.

- А якщо я попрошу тебе залишитися з нами ще хоча б на два місяці?

- І що я за це отримаю?

Лисеня була не проти. Їй подобалися ці люди, та й підзаробити для майбутніх мандрів не завадило б. Не красти ж увесь час, так і за ґрати можна потрапити.

- За кожен виступ плачу тридцять п'ять відсотків від загального заробітку, - хитро закинув вудку спокусник.

- Як щедро з вашого боку, - промовила Айлін. Як не намагалася, а приховати подив їй не вдалося.

- Це все завдяки тобі! Після твого виступу вельможі один за одним підходили й просили виступити у їхніх маєтках. Плата солідна, але була одна умова - там обов'язково маєш бути ти. Ти їм припала до душі, - радісно повідомив чоловік.

- По рукам, - погодилася Айлін. - Тільки будьте ласкаві окропити кров'ю мій медальйон для укладання контракту.

- Я підготувався, - підморгнув їй голова громади, спостерігаючи, як дівчина витягає срібну підвіску у формі ока.

Порізавши палець, Ідин батько пролив краплю багряної рідини на метал, промовляючи слова договору. З останнім його словом прикраса спалахнула червоним сяйвом, приймаючи дари й скріплюючи магічну угоду.

- Знаєш, ще під час нашої першої зустрічі й цього дивного ритуалу мені стало цікаво: звідки у тебе цей кулон і чому договір укладається саме так? - чоловік не очікував, що йому дадуть відповідь. Помітивши, як його співрозмовниця насупилася, він хотів уже відмахнутися, але раптом почув її тихий голос.

- Це останній подарунок моєї матусі. Вона померла, коли мені було одинадцять, - Айлін на мить замовкла. - Перед смертю вона наказала ніколи його не знімати. І додала: якщо я захочу, щоб люди точно виконали домовленість, потрібно скріплювати її саме в такий спосіб. Мовляв, цей оберіг не дасть змоги відхреститися від слів, запечатаних кров'ю.

Від цього літньому чоловікові стало не по собі, тому він поспіхом попрощався. Проте щойно він відчинив двері, як на порозі з'явилася його донька разом із молодим парубком, який тримався досить упевнено. Одним лише суворим поглядом Іда спровадила батька. Той весело поплескав хлопця по спині, бажаючи йому успіху бодай у тому, щоб запросити вільну як вітер Айлін на прогулянку, і пішов геть, насвистуючи улюблений мотив.

Після короткого знайомства акробатка квапливо зникла - точнісінько як і її батько, залишивши молодих людей наодинці. Дівчина бачила, як сильно нервує Келеор і як незграбно намагається запросити її на прогулянку. Вона дивилася на нього й виразно відчувала, наскільки вони різні. І справа була не лише в соціальному статусі чи характерах. Юнак зовсім не здавався сором'язливим або невпевненим у собі, просто всередині Айлін ворушилося дивне відчуття, яке важко піддавалося логічному поясненню. Проте, попри внутрішній голос, вона погодилася пройтися - зрештою, від неї не убуде, а перше враження цілком могло виявитися оманливим. Келеор простягнув руку, запрошуючи супутницю йти поруч, але дівчина просто відступила вбік, до початку стежки, і зупинилася в очікуванні кавалера.

- Отже, ви справді ніколи не чули про пророцтво? - ще раз перепитав він, на що Айлін просто похитала головою. - Тоді, з вашого дозволу, розповім. Це сталося доволі давно, коли до людей спустився пророк. Він з'явився нізвідки, обійшов усі міста та королівства, проголошуючи доленосні слова: ,,У день, коли місяць проллє червоне сяйво, народиться Руйнівник, який знищить усе живе".

Юнак замовк, аби слухачка перейнялася моментом, і, витримавши театральну паузу, продовжив:

- На противагу цій темній силі, у світ прийде величний Рятівник, народжений під спалахами північного сяйва.

Він скосив погляд на Айлін. Побачивши, що його слова не справили жодного враження, хлопець на мить розгубився, а на його обличчі промайнув спалах прихованої злості. Проте його супутниця, занурена у власні думки, навіть не помітила цієї реакції. Вона раптом згадала розповіді матері про ніч свого народження. Тоді вирувала страшна злива. Ризикуючи власним життям та майбутньою дитиною, бідна жінка була змушена народжувати в напівзруйнованому, покинутому храмі. І коли пролунав перший крик немовляти, нічне небо раптом розірвав багряний спалах - місяць привітав дівчинку криваво-червоним сяйвом.

- Ти впевнений, що все це правда? - тихо запитала вона.

- Цілком, - його голос звучав беззаперечно.

- Тобто обидві ці події дійсно відбулися? - поцікавилася Айлін.

- Саме так. Рівно двадцять один рік тому.

- І ти бачив когось із тих дітей? - у голосі дівчини прозвучала неприхована іронія.

- Навіть більше скажу: один із тих двох стоїть прямо перед тобою, - Келеор зарозуміло задер голову.