Глава 14

Келеор Евергард 

Шум імператорського парку долинав сюди глухо, наче крізь товщу води. Келеор стояв у густій тіні за важкою шовковою портьєрою, яка відділяла розкішні трибуни від залаштункового простору. Його пальці, зазвичай такі впевнені під час керування потоками чистої магії, зараз нерішуче стискали край синього камзола. У грудях пульсувало дивне, гаряче тепло, зовсім не схоже на холодну силу, яку він приборкував на Селестиновій горі.  

,,Що ти робиш, Келеоре? - пролетіла різка, твереза думка. - Ти - майбутній рятівник імперії. Син міністра. Ти боїшся?"

,,Ні! - здивовано промайнуло в голові. - Ти зможеш познайомитися з нею".

Він заплющив очі, намагаючись повернути звичний спокій. Але варто було повікам зімкнутися, як у пам'яті знову поставав її образ. Той момент, коли вона, закинувши голову, кружляла по сцені з важким мечем. А її карі очі з лисячим розрізом... У них не було того благоговіння, яким Келеора засліплювали з самого дитинства. Вона дивилася на нього як на рівного. І саме це притягувало сильніше за будь-що.

Серце зробило важкий, болісний удар. Позаду почулися поспішні кроки батька. Аби не стикнутися з ним раніше, ніж відбудеться знайомство з танцюристкою, Келеор ступив у напівтемряву лаштунків.

З кожним метром утрачаючи впевненість, він рушив по той бік сцени - туди, де артисти спускалися після похвал глядачів. Раптом юнак помітив Іду, і в пам'яті промайнули сказані нею слова. Зробивши глибокий вдих, він попрямував до дівчини. Саме коли вона сходила зі східців, Келеор простягнув їй долоню.

Вона підняла на нього погляд, вдячно приймаючи допомогу.

- Ви, напевно, до моєї подруги? - одразу перейшла Іда до справи.

- Так… Ви наче говорили, що допоможете, - Келеор від ніяковості ледь не запустив п'ятірню в ідеально вкладену зачіску, але в останню мить схаменувся й швидко відсмикнув руку.

Він перевів погляд на співрозмовницю. Та дивилася на нього з тихою, тямущою усмішкою, помітивши збентеження юнака.

- Я не відмовляюся від своїх слів. Але все, що можу зробити, - це представити вас одне одному. Далі все залежить від вас.

Вона вивела його з-за лаштунків і повела в бік гостьових будиночків, розташованих у парку спеціально для запрошених артистів. Підійшовши до потрібних дверей, Іда підняла руку й двічі постукала. Вони одразу відчинилися, і на порозі постала струнка, підкачана чоловіча постать у довгій золотистій перуці. Цей елемент виглядав безглуздо на кремезному тілі з виразними мускулами та тонкими чорними вусами.

- Ідо? - здивовано пробасив здоровань.

Дівчина кивнула й скосила погляд у бік Келеора. Чоловік усе зрозумів, щиро усміхнувся і безцеремонно ляснув юнака по плечу, а тоді, насвистуючи, пішов геть.

Саме в цю мить у дверях з'явилася Айлін. Вона вже встигла перевдягнутися в той самий дорожній костюм, у якому хлопець побачив її вперше. Між бровами Келеора на мить з'явилася похмура складка, яку він, втім, моментально розгладив.

- Як і обіцяла, - Іда встала між ними й, по черзі вказуючи на кожного рукою, промовила: - Айлін. Келеор.

Після цього вона повернулася до юнака і повністю скопіювала манеру нещодавнього гостя - від поплескування до швидкого зникнення. Кел провів її поглядом, відтягуючи мить розмови, і тільки-но зважився заговорити, як його випередили.

- Приємно познайомитися, - на її обличчі розцвіла широка, щира усмішка.

- Так, тобто мені також. Ви гарно виступили, - заторохтів він, ледь не ковтаючи слова від відвертого сорому.

Проте супутниця не звернула на це уваги. Вона з цікавістю розглядала його. Келеор ніколи в житті не почувався так дивно й нерішуче, як перед цією красунею. Коли ж у повітрі повисла ніякова мовчанка, він не втримався:

- Ви чули пророцтво?

Щойно ці слова злетіли з губ, юнак розправив плечі й підняв голову, очікуючи на відповідь. Цей рефлекс, вихований батьками, з'являвся сам собою. Але зараз Кел навіть зрадів такій звичці - принаймні тепер він мав упевнений вигляд.

- Яке? - нерозуміюче кліпнули на нього красиві очі.

Хлопець не став вішати носа. Вирішивши, що це його шанс, він простягнув долоню, запрошуючи дівчину до прогулянки не лише жестом, а й словами:

- Панянко, якщо ви не проти прогулятися, я із задоволенням вам усе розповім.

Він зустрівся з її сповненим сумніву поглядом. Аби вона не встигла відмовити, юнак швидко випалив перше, що спало на думку:

- Обіцяю повернути вас цілою й неушкодженою.

Секунди тягнулися неймовірно довго. Нарешті дівчина, ігноруючи його руку, відійшла трохи далі й зупинилася, чекаючи на нього. Юнак зрозумів, що запрошення прийнято. Полегшено зітхнувши, він рушив услід за нею.

Які враження від зустрічі героїв? Чекаю на ваші коментарі.

Щоб не загубити історію, підписуйтеся на автора та додавайте книгу в бібліотеку.