Глава 13

Нокс Авері

Попри велику відстань, Головний дізнавач чітко бачив кожну деталь на сцені. Його погляд не просто стежив за виставою - він вираховував. Нокс холоднокровно сканував кожен рух танцівниці, її гнучку статуру й те, як філігранно вона крутила в руках витончений меч. У його очах не було й крихти того аристократичного захоплення, з яким на дівчину дивився Келеор. Там панувала небезпечна, хижацька зосередженість мисливця, який раптом помітив занадто знайому пластику у своєї нещодавньої ,,лисички".

Коли ж різкий нічний порив вітру, що дмухнув зі сцени прямо в бік імператорської ложі, доніс до Нокса ледь помітний, але такий знайомий солодкий аромат лісової лаванди та тонкий, кришталевий передзвоном мідних кілець на її поясі, чоловік остаточно все зрозумів. Чоловік ледь помітно примружився, а його рука, захована за спиною, судомно стислася в кулак, стримуючи раптовий спалах внутрішньої сили.

Поруч із Ноксом, у розкішному різьбленому кріслі імператорської ложі, сидів сам правитель. Важке, густо розшите золотими нитками вбрання мало б підкреслювати його абсолютну велич, проте зараз воно лише дужче виділяло те, наскільки змарнів і постарів монарх за останні роки. Уже немолодий чоловік утомлено сперся ліктем на оксамитовий підлокітник, підперши сиву голову сухою, прикрашеною масивними перснями рукою. Його глибокі, покриті сіткою зморшок очі порожнім поглядом проводжали дійство на сцені. У кожній лінії його згорбленої постаті читалася смертельна втома. Поки весь парк заходився оплесками та заворожено спостерігав за виступом акробатів, Імператор мовив до дізнавача:

- Сьогодні завершується свято. Ти відпочив?

Нокс добре розумів, що це не питання, а скоріше твердження, і правитель хоче почути від нього єдино правильну відповідь.

- Так, мій правителю, - все так само дивлячись на сцену, відповів молодик.

- Коли від’їжджаєш?

- Сьогодні перед світанком.

- Дуже добре. У мене для тебе буде ще одне прохання. Дорогою до форту Глін пройди через прифронтове місто, прогуляйся, відпочинь, а якщо тобі щось не сподобається - дозволяю діяти на власний розсуд.

- Візьму до уваги ваше щире піклування про свого слугу.

Повернувшись, він низько вклонився, віддаючи данину поваги.

Монарх навіть не подивився в бік свого підлеглого. Він просто подав знак євнухові, який притулився до бічної стіни, повністю злившись із оточенням. Побачивши жест правителя, той миттю відійшов від стіни й кинувся на допомогу. Притримуючи правителя за лікоть, він допоміг йому піднятися та відступив убік, готуючись підтримувати під час спуску.

Імператор покинув ложу саме в той момент, коли ,,лисичка" вивела останні па. Просвердливши поглядом дивну панночку, Нокс розвернувся всім тілом, щоб покинути приховану місцину. Проте не встиг він ступити й кроку, як із тіні винирнула фігура в чорному. Присівши на одне коліно, той виставив руки перед собою: одна рука була стиснута в кулак, а друга, з прямою долонею, торкалася цього кулака.

- Голово, - тихо мовила тінь. - Наші люди знайшли сьоме тіло.

Нокс перевів байдужий погляд на підопічного й холодно мовив:

- Навіщо ти говориш про це мені? Не я веду цю справу.

- Так, але нас послали до вас по допомогу, - голос посильного злегка дрижав.

- Говори.

- Тіло знайшли в маєтку міністра чинів. А нас не пускають, кажуть що це їхня сімейна справа. Тому...

- Тому Рім послав тебе по мене, бо мені вони підкоряться, - перервав його Нокс, на що посильний лише пригнічено кивнув. - Якщо тіло в маєтку, як про це дізналися?

- Пану Ріму прийшов анонімний лист. Там чітко описано стан трупа - точнісінько так, як у всіх наших справах.

Простягнувши руку, Нокс просто поворушив пальцями. Тінь слухняно засунула руку за широкий пояс, дістала згорнутий удвоє папірець й обережно вклала в долоню голови. Розгорнувши листка, Нокс швидко пробігся очима по тексту, який повністю підтверджував слова підлеглого.

- За мною, - командним голосом кинув він.

За десять хвилин важка чорна карета вже мчала вулицями. Нокс прямував до маєтку міністра, залишивши посильного позаду. Якщо головна алея біля палацу палала наче вдень, то решта міста потопала в напівтемряві. Екіпаж гучно гуркотів по бруківці. Коли місяць визирнув з-за хмар, Нокс уже стояв перед потрібною брамою, а його люди навколо застигли в очікуванні. Замість стуку дізнавач просто спрямував усе внутрішнє тепло у ногу й ударив по воротах. Спека виявилася настільки сильною, що міцна, груба деревина в мить зіткнення розплавилася і потекла, наче віск. Брама з гуркотом завалилася всередину.

- Хто посмів зруйнувати... - Останні слова так і застрягли в горлі худого, мов тріска, молодого стража маєтку. Він тієї ж миті опустив наставлений спис і побілів, хоча, здавалося, куди вже більше.

Саме в той час, коли нога ката переступила через зруйновані ворота, на порозі з'явився володар маєтку. Він був у довгій до підлоги шовковій піжамі молочного кольору, а гострий нічний ковпак якраз з'їхав з його голови на землю, оголивши лисину. Чоловік застиг із відкритим ротом та витріщеними очима. Коли ж він нарешті знайшов потрібні слова, то просто перевів погляд на розлюченого Нокса і миттєво «здувся», не промовивши ні звуку, навіть коли чужі люди почали нишпорити на його території.

Але в ту мить, коли з будинку винесли тіло служниці, міністр усе зрозумів. Він глибоко вдихнув, видихнув, сплеснув руками й м'яко заговорив:

- Пане Авері, ми просто не хотіли обтяжувати ваших людей сімейними проблемами...

Лише один злісний погляд дізнавача змусив його замовкнути, а наступні два кроки Нокса вперед ледь не посадили пишну тушку міністра на землю.

- Коли до вас прийшли, вам повідомили причину? - роздратування в голосі Нокса чули всі присутні.

- Т-так, але це наша... - Виставлена вперед рука Нокса не дозволила міністру договорити, змусивши його тіло дрібно затремтіти.