Глава 12

  Айлін Вайлдер

Старий чоловік дивився вслід хоробрій дівчині, яка сама йшла на заклання в лігво монстра. Звівши очі до неба й склавши руки в молитовному жесті, він тихо прошепотів слова.

Айлін, навіть не підозрюючи, що за неї моляться, вдихнула приємний аромат трав і засунула мішечок за пояс. Тоді перевела погляд на маску. Це була тонка, красива робота: біла основа, рожеве забарвлення з внутрішнього боку вух, а на самій мордочці виднілися розписи незнайомою мовою. Дівчина зупинилася на роздоріжжі, задумливо оглядаючись довкола, а потім знову опустила погляд на своє придбання. Ухваливши для себе остаточне рішення, вона сховала обличчя під маскою, та накинула на голову широкий капюшон, приховуючи волосся. Тільки після цього вона рушила далі.

Сонце потроху почало ховатися, віддаючи людей у володіння іншого господаря, проте наостанок ще зігрівало все, до чого торкалися його промінці.

До високого чорного паркану, з-за якого виднілася лише темно-синя черепиця, вона дійшла за пів години. По периметру паркана поважно крокувала варта в темному одязі з різноманітною зброєю на поясі.

Один із вартових помітив дивну, підозрілу постать і впевненим карбувальним кроком попрямував до неї. Приклавши до грудей ліву руку, він ввічливо вклонився й запитав:

- Ти хто?

- Е-е-ем. Я щойно приїхав і почув, що тут розташований маєток головного дізнавача, - зміненим голосом промовила Айлін.

- І? - не розуміючи, вигнув брову чоловік.

- Хотів подивитися, - легковажно знизала вона плечима, остаточно збиваючи вартового з пантелику.

Проте той досить швидко взяв себе в руки і, відступаючи від дивного юнака, кинув:

- Іди звідси, поки цілий.

Окинувши поглядом територію, шпигунка переконалася, що слабких місць у патрулюванні немає. Вирішивши оглянути все з інших ракурсів, вона покинула головні ворота та цей провулок, аби її не запроторили до казематів. Тієї миті, коли вона повернула в протилежний бік, на головній вулиці з'явилася темна постать. Побачивши її, вартові моментально завмерли й виструнчилась, не наважуючись навіть оком поворухнути в бік молодого дізнавача.

Пошуки Айлін тривали недовго. Видершись із дерева на дах одного з будинків, вона оглянула околиці. Коли погляд зачепився за потрібний колір, дівчина обережно, без жодного звуку, рушила в тому напрямку. Єдине, що могло її видати, - це ледь чутний передзвін дзвіночків, які висіли на мішечку з травами. Підібравшись зовсім близько, мандрівниця зачаїлася, вистежуючи охорону. 

Посидівши в укритті кілька хвилин, вона вирахувала крихітний інтервал між обходами. Страх перед головним дізнавачем, про якого в імперії шепотіли з таким жахом, раптом поступився місцем чистому, гарячому азарту. Якщо цей похмурий тип дійсно такий небезпечний, як кажуть, то пробратися до нього під ніс і залишитися непоміченою - стане її найкращою пригодою. Вона просто доведе собі, що є невловимою, і одразу піде. Саме в цю мить Айлін розбіглася.  Опинившись на самому краї черепиці, присіла, переносячи весь імпульс у ноги, і перестрибнула на єдиний дуб, що ріс у маєтку дізнавача.

Щойно вона зручно влаштувалася в листі, на ґанок вийшла темна знайома фігура. Примружившись, дівчина впізнала молодика, який майже став її жертвою. Тієї ж миті він різко підвів голову, і в сусідню гілку, ледь не зачепивши Айлін, врізався згусток льоду.

Такого нападу вона не очікувала. Не втримавшись на гілці, тіло втратило рівновагу і з тихим писком полетіла додолу. Проте завершити це падіння їй не дали: юнак з ґанку зреагував швидше. Не встигла вона долетіти до землі, як він уже перехопив її біля самої поверхні. Чужі руки міцно затиснули дівчину, не залишаючи жодного шансу на маневр, і крижаний голос процідив прямо в маску:

- Ти досить вправна вбивця, якщо змогла пройти непоміченою крізь мою охорону. Але припустилася фатальної помилки, коли одягнула цей дзвіночок, - слідчий зачепив два мідних колечка, які ледь помітно задзвеніли від дотику. Твої прикраси видали тебе. А я - це не мої люди. Ти сильно прорахувалася, коли подумала, що зможеш мене вбити.

Він пильно вдивлявся в прорізи маски, очікуючи побачити там панічний страх. Проте замість жаху Нокс на мить уловив зовсім інше почуття - дивну, здивовану й абсолютно неочікувану жалість. Цей спалах збентежив Дізнавача. Втім, короткий проблиск зник так швидко, що чоловік списав усе на втому після важкого дня та нічної вилазки.

Скориставшись секундою замішання супротивника, мандрівниця спритно викрутилася з його хватки й відскочила на кілька метрів назад. Нокс не бачив її обличчя через маску лисички, а солодкий аромат лаванди з мішечка напрочуд сильно перебивав усі інші запахи. Проте гнучкість незнайомки та її вміння проникати в добре охоронені місця заінтригували його.

Хлопець уже відкрив був рота, щоб заговорити, але вона випередила його зухвалою відповіддю:

- Я прийшла не вбивати. Тільки поглянути на тебе, - спокійно відказала непрохана гостя.

- Що за нісенітниця? - Нокс презирливо примружився. - Я схожий на того, хто став би когось розважати?

- Ні, - у голосі дівчини почулася легка посмішка. - Але ти красивий, холодний, владний і небезпечний. Проте вельми привабливий. Від твого оксамитового й трохи хрипкого голосу шкірою біжать мурашки. Шкода тільки, що твоя лиха слава біжить далеко попереду тебе.

- Чудово, - засичав Нокс, остаточно втрачаючи терпіння від такої зухвалості. - Тоді ти станеш наступним трупом біля моїх ніг.

- Навіщо такі крайності? - насмішкувато кинула ,,лисичка". - Я знадоблюся для чогось іншого, - промуркотіла вона.

Насправді ще відтоді, як вона пробралася до цього маєтку й дізналася, хто саме ховається під маскою похмурої страшилки всієї імперії, Айлін понад усе хотіла накивати п'ятами. Але їй не залишили вибору. Після такого небезпечного зіткнення серце шалено калатало, змушуючи язик молоти першу-ліпшу дурницю. Попри те, що сила Дізнавача лякала мандрівницю, вона водночас і притягувала її. Наче метелика, який знає, що полум'я принесе біль і смерть, але все одно летить на звабливе світло. Так і вона летіла на його крижані чари.