Глава 11

Келеор Евергард

Після розмови з акробаткою хлопець повернувся до батька, і десь за пів години вони виїхали з імперського парку в супроводі варти. Визирнувши у вікно, юнак помітив, що навколо були не тільки їхні люди, а й чоловіки в усьому чорному.

- Батечку, хто ті люди в темному? - із цікавістю звернувся Келеор.

- А, ті, - зневажливо пирхнув той у відповідь. - Собаки головного дізнавача. Сам він на передку поруч із кучером.

- Чому вони тут? Хіба ти не казав, що слідопит слухається тільки імператора? - щиро здивувався хлопець.

У відповідь вельможа розплився в щасливій посмішці й мовив:

- Це наш правитель так показує місце цьому зухвалому юнаку. Саме через його поведінку і слова в міністерстві йому тонко натякнули, що він усього-на-всього підданий. І не має поводитися так зверхньо, ніби нічого не боїться і сам…

Міністра раптово обірвав сильний поштовх: екіпаж різко хитнувся, змусивши пасажирів схопитися за стінки. Наскочивши на щось, екіпаж різко хитнувся, і з-за перегородки донісся голос кучера:

- Пане, колесо зіскочило з осі, потрібно хвилин тридцять, щоб полагодити.

- То робіть, - процідив вельможа.

Визирнувши у вікно, юнак побачив молодого чоловіка свого віку, одягненого в усе чорне та з дивним кольором волосся. Незнайомець стояв спиною, на якій виднілися два схрещені мечі у звичайних, нічим не примітних піхвах. Доки слуги розбиралися з поломкою, Келеор вирішив підійти до темної постаті й спробувати зав'язати розмову.

Проте ця спроба познайомитися виявилася вкрай неприємною. Головний дізнавач виявився саме таким, як про нього й казали: грубим, різким і зарозумілим, і навіть гарна зовнішність його не рятувала. Замість світської бесіди Келеор отримав лише порцію крижаного презирства та кілька шпильок про повернення до батька. Зрештою, навіть не вислухавши відповіді, дізнавач просто розвернувся і пішов геть. Келеору залишилося лише в повному збентеженні дивитися вслід спині, що швидко зникала в натовпі, відчуваючи неприємний осад.

- Синку, що сталося? Чого ти так стоїш? - почув він ззаду стурбований голос родича.

Кел не хотів хвилювати батька, тому натягнув усмішку й обернувся.

- Усе добре, просто мав честь познайомитися з нашим провідником. Щоправда, слідчий відмовився проводжати нас до самого маєтку і…

Від почутого на обличчі старшого проступили багряні плями. Ейдін так роздувся від гніву, що корсет на животі видав жалібний тріск, випустивши на волю частину міністерської гордості. Перебивши кровиночку, він гнівно вигукнув:

- Це неприпустимо! Я заплющив очі на те, що цей негідник не з'явився до мене з посильним, але відмовитися супроводжувати нас?! Начхати на мене! - вельможа люто змахнув рукою. - Але що буде, якщо на нас нападуть і тебе поранять?! Як ти потім захищатимеш світ?

Міністр розпалювався все дужче, тупаючи ногою. Подивившись на це кілька секунд у німому подиві, Келеор підбіг до батька. Намагаючись його заспокоїти, хлопець поклав руку йому на плече, легенько поплескав і почав лагідно підштовхувати назад до карети, де якраз ставили на місце колесо.

- Не турбуйся ти так, це все дрібниці. Він же не принижував нас чи щось таке. Він також людина, я бачив, що в нього просто стомлений, тому й відпустив його.

Від цих слів Ейдін Евергард зупинився як укопаний і з недовірою поглянув на молодика.

- Хочеш сказати, зухвалець відпросився?

Вирішивши, що так буде краще для всіх, юнак ствердно кивнув.

- Ти ж не приховуєш від мене правду? - із примружком зазирнув старший в очі своєму майбутньому рятівникові.

Погляд Келеора виражав абсолютну щирість. Чим ближче вони підходили до оббитої синім атласом карети із золотим напиленням та гербом у вигляді орхідеї, тим більше старший чоловік розслаблявся. Тим часом у молодшого на серці шкребли коти. Бажаючи вберегти батька від зайвих хвилювань, Кел приховав цей маленький інцидент із дізнавачем. Зрештою, якщо дивитися правді у вічі, він і сам першим підійшов та заговорив із людиною, яка має таку нервову роботу. Не дивно, що й характер у того виявився важким.

Наступні дні були схожими один на одного. Час тягнувся неймовірно довго. Щоранку вони з батьком сідали в карету й рушали до парку, де стежили за всім і керували роботами» . Келеор часто блукав стежками, сподіваючись знову побачити ту сонячну дівчину. Попри те, що її ім'я означало «місячне сяйво», сама вона здавалася йому світлою та теплою. Юнак раз по раз намагався прогнати її образ з голови, коли вона надто часто зринала у думках. Проте під час контролю за робітниками ноги то і справа звертали з основних алей у бік табору акробатів. Утім, саму дівчину він більше жодного разу не зустрів. Натомість кілька разів помічав її подругу, з якою та сиділа біля річки. Та теж бачила його, і Келеору щоразу ставало ніяково. Кел поспіхом розвертався в інший бік, удаючи, ніби випадково забрів у цю частину саду.

Минають дні, минають ночі. Загальна метушня нарешті вщухає. Вулиці та будинки прикрашені свіжими квітами. На балкончиках висять паперові ліхтарики з живим вогнем всередині. Зазивали в тавернах кричать про нові страви, видовищні виступи та любовні історії. Навіть ті заклади, що зазвичай зачиняються рано, сьогодні працюють до ранку. У свято місто оживає по-новому. Весь цей гамір підсвічує місяць. Він, наче справжній шпигун, пробирається крізь вулички, де весело щебечуть дами в розкішних сукнях, які при зустрічі поглядів із вродливими молодиками хіхікають і стріляють очима.

Головна вулиця сяє так, ніби зараз день. Прямо до імператорського саду ведуть згустки магічного світла - сотні таких вогників на прохання батька особисто створив Келеор. Коли люди проходили під ними, магічні кульки перетворювалися на квіти, змушуючи натовп ахати й охати, захоплюючись силою рятівника.

За годину до виступу відомих акробатів парк уже був забитий вщерть. На честь свята імператор дозволив простому люду насолоджуватися дійством у цьому величному й красивому саду. Довкола усе зеленіло: цвіли найрізноманітніші рослини - від звичайних до рідкісних, височіли величні дерева, а охайно підстрижені кущі мали форму квітів та сонця. У повітрі кружляли маленькі мерехтливі метелики, які зовсім не боялися сідати на людей. То тут, то там чулися вигуки захоплення від навколишньої краси.