Глава 10

Нокс Авері 

Столиця активно готувалася до одного з трьох найвеличніших свят імперії, тож довкола панували шум та метушня. Проте в Слідчому домі панував непохитний спокій. Тільки важкі кроки вартових та тихі перешіптування працівників миттєво обривалися, варто було комусь наблизитися до кабінету грізного Головного дізнавача.

Саме в один із таких моментів прямо зі стелі безшумно спустилася постать у чорному одязі. Обличчя прибулого було надійно приховане маскою, а за спиною хрест-нахрест трималися два мечі з виразними, хижими візерунками вовчих голів на піхвах.

Постать плавно піднялася на ноги й упевнено підійшла до шафи, де за купою всякого мотлоху намацала потаємну виїмку. Після беззвучного клацання замаскована панель змістилася в бік. Із глибини ніші Нокс дістав ще два мечі - значно тонших і не таких широких на кінцях, як ті, що висіли за спиною. Швидко замінивши зброю, він скинув маску та верхній одяг, заховавши все у таємному відділі.

Лише після цього Дізнавач швидкими, різкими рухами одягнув звичне офіційне вбрання. Саме в ту мить, коли він проводив п'ятірнею по своєму синяво-чорному волоссю, зачісуючи неслухняні кучері, у двері кабінету наполегливо постукали. 

- Сер! Вас викликають для охорони міністра урочистостей, який із сином допомагає двору влаштовувати свято! — боязкий голос, що долинав з-за дверей, ледь тремтів.

Раптом важкі стулки різко розчинилися й із гучним брязкотом ударилися об стіну. Хлопчина-посильний, який був молодшим за Нокса на рік, від несподіванки аж прилип до протилежної стіни, миттєво зрівнявшись білизною з побілкою.

- Чий. Наказ? - чеканячи кожне слово, грізно процідив втомлений чоловік у чорному, нависаючи над юнаком, чия провина полягала лише в тому, що він невчасно з'явився до кабінету Голови.

- І-і-імператора, - заїкаючись, проблеяв бідний працівник.

На це Дізнавач нічого не відповів. Він просто прикрив червоні від недосипу очі й попрямував до виходу на вулицю, де під променями ранкового сонця вже стояла карета з гербом родини Евергардів.

- Де?- коротке, свистяче запитання змусило кучера судомно здригнутися.

- Мій пан наказав забрати вас негайно, із самого ранку, - поспіхом відказав візник. - Ви зачекаєте в маєтку, а вже ближче до обіду ми всі разом вирушимо до головного парку, де відбудеться свято. 

- Я приїду сам, - Нокс розвернувся на п'ятах і швидким кроком рушив назад до кабінету. Проходячи повз кімнату відпочинку, він кинув підлеглим: - За годину до обіду розбудіть!

Так бурхливо почався ранок у Головній слідчій управі. Коли наблизився призначений час, працівники панічно боялися йти будити грізного шефа. Довелося тягнути жереб за принципом короткої палички. Той, хто витягне найкоротшу - іде до кабінету. Знову не пощастило ранковому відвідувачу. Помолившись усім богам, він рушив до лігва тигра, проте цього разу все минуло тихо й холодно. Йому спокійно відчинили двері, і Нокс без зайвих слів сів у службову карету.

Найближчі чотири години вилилися для Дізнавача у справжні тортури. Юнак чудово розумів, що саме через його зухвалу витівку в раді міністрів його величність карає його в такий спосіб, наочно показуючи, що тримає під повним контролем.

Раптом екіпаж сильно хитнуло, і він з гуркотом зупинився. Одне з задніх коліс зіскочило з осі, тож кучеру та слугам знадобився час на ремонт. Щоб не заважати робітникам він відійшов на кілька кроків убік і став неподалік від карети.

- Напевно, це ти той самий відомий Дізнавач? - пролунало поруч.

Обернувшись на голос, Нокс зустрівся поглядом із юнаком свого віку. Він був високим, одного з ним зросту, проте мав набагато світлішу зовнішність і дорогу, вишукану одіж - синій камзол, розшитий срібними нитками. На ці слова Нокс не зронив ні звуку, лише мовчки й холодно підняв одну брову.

- Ми з вами не знайомі, я - Келеор Евергард. - Під важким поглядом Дізнавача хлопець трохи зніяковів, проте продовжував стояти поруч, розглядаючи темну постать. Вони були абсолютно різними як зовні, так і внутрішньо, і коли стояли ось так близько, контраст між ними буквально кидався в очі.

- Це все? - бачачи, що співрозмовник не збирається йти, крижаним тоном запитував Нокс. - Радий, що зустріч зі мною зробила вас щасливим. Проте саме в ту мить, коли ви підійшли, я збирався йти. Пробачте, але в мої обов'язки не входить проводжати вас додому. Раджу повернутися до татуся, який уже всюди вас виглядає.

Він просто розвернувся на п'ятах і зник у натовпі перехожих, залишаючи шокованого Келеора наодинці зі своїм збентеженням.

Уникаючи великого скупчення людей, Нокс нарешті дібрався до власного маєтку. Усамітнившись у кабінеті, він дістав стоси паперів. Минуло не менше тридцяти хвилин, як раптом за вікном почувся ледь помітний, підозрілий шурхіт. 

Вставши з-за столу, чоловік попрямував до виходу. На вулиці стояла задушлива спека. Попри те, що обід уже закінчився, а день потроху схилявся до вечора, сонце все ще щедро прогрівало землю.

Нокс вийшов на ґанок, примружившись він спрямував пильний погляд в бік химерного шурхоту, що лунав від єдиного високого дуба на його території. Попри сліпуче світло, яке заважало оглядати подвір'я, Дізнавачу-таки вдалося помітити на самій вершині дерева силует. Непроханий гість був одягнений у просте, але добротне вбрання, його голову покривав глибокий капюшон, а замість обличчя виднілася химерна маска лисиці.

Хлопець спокійно заховав праву руку за спину, повільно висуваючись у бік шпигуна. У тому, що це дівчина, він навіть не сумнівався - надто тендітною виглядала постать. Тим часом за спиною Нокса прямо в його долоні миттєво сформувався шматок льоду завбільшки з кулак.

Одним коротким, блискавичним рухом він запустив крижаний снаряд в стовбур, трохи нижче замаскованої гості. Гілка під нею з тріском зламалася. Слідом за цим із глухим криком вниз полетіла тонка, легка фігурка. Нокс спокійно попрямував вперед і простягнув руки, підхоплюючи шпигунку прямо в польоті біля самої землі.