Глава 9

Айлін Вайлдер

Довга дорога нарешті залишилася позаду, і Айлін насолоджувалася кожною хвилиною відпочинку в тіні розкішних дерев імператорського парку. Талісман, пирхаючи від задоволення, пив воду поруч, а дівчина весело щебетала з Ідою, ділячись враженнями від величі столиці.

- Годі розслаблятися, лисеня, - лагідно штовхнула її в плече акробатка, чия багатошарова спідниця м'яко шаруділа по траві. - Керівник сказав, що за три години збираємося на репетицію прямо за сценою. Треба перевірити кріплення для канатів і прогнати твою частину вистави. Давай доїдай своє яблуко і ходімо приміряти костюм.

- А можна я зроблю це за дві години? - Айлін склала долоні у благальному жесті, кумедно надувши щоки.

- Навіщо це тобі? - здивовано поцікавилася Іда.

Спершись долонями на покривало, на якому вони сиділи, Айлін нахилилася до самого вуха подруги й таємниче прошепотіла:

- Коли ми проходили повз крамниці, я чула краєм вуха про одного суворого Дізнавача.

- І? - не розуміла акробатка, куди хилить її супутниця.

- Хочу таємно підглянути, який він із себе, - беззбройно посміхнулася вершниця.

Саме в цей момент її погляд мимохідь упав на юнака по той бік річки. Він стояв наодинці посеред затіненої алеї. Завдяки сонячним променям його розкішний синій камзол, розшитий срібними зірками, виблискував так яскраво, що не помітити його було неможливо. Коли їхні погляди перетнулися, Іда простежила за напрямком її очей і весело засміялася:

- Як я розумію, тобі більше до душі он той красунчик навпроти?

Айлін тихо пирхнула, заперечно похитавши головою:

- Надто красивий, надто багатий. Явно не мого кола, - кинула вона, уже спритно застрибуючи в сідло й розвертаючи коня в потрібному напрямку, аби сховатися від пильного погляду вельможі.

До площі біля великого й розкішного імперського суду вона доскакала швидко, наче блискавка. Виїхавши на головну вулицю, дівчина перевела скакуна на спокійний крок. Довкола походжало чимало містян - як заможних вельмож, так і людей середнього достатку. А от бідняків тут взагалі не було видно: це означало, що їм або забороняли сюди заходити, або влада ретельно ховала злидні від очей еліти.

Навколо все буквально виблискувало на сонці - якщо не новизною архітектури, то бездоганною чистотою. Охайні вулички були викладені гладким каменем, по якому лунко цокотіли підкови Талісмана. Люди поважно прогулювалися або поспішали у своїх справах. Айлін щосили витягувала шию, пробуючи відшукати потрібну їй споруду, проте навіть за пів години пошуків їй так і не вдалося цього зробити.

Злізши з коня, вона озирнулася довкола. Зауваживши неподалік платну стоянку для тварин, мандрівниця підійшла до хлопчика в просторій одежі сірого кольору. Протягнувши йому мідну монетку, дівчина поцікавилася:

- Знайдеться вільне місце для мого скакуна? - вона кивнула головою собі за спину.

Простеживши за її поглядом, хлопчина років дванадцяти поважно надувся, хвацько кивнув і діловито оголосив ціну:

- Година - десять срібних!

Айлін ледь не закашлялася від такого столичного грабунку. Придушивши порив обурення, вона сунула малому в руки повідець і крикнула вже на бігу:

- Я лише на п'ять хвилин!

Залишивши приголомшеного хлопця наодинці з могутнім конем, дівчина миттєво пірнула в жвавий людський потік. Вона пильно розглядала перехожих, які снували туди-сюди, як раптом її погляд зачепився за високого, стрункого юнака. Його неслухняне коротке волосся в променях палючого сонця відливало дивовижним, глибоким синім кольором. Дороге чорне вбрання хлопця прямо-таки шепотіло на вушко, спокушаючи, що він стане щедрою здобиччю.

Зробивши крок уперед, Айлін раптом завмерла, уважніше придивившись до незнайомця. Щось у його фігурі було настільки темним і небезпечним, що внутрішній голос змусив дівчину негайно пірнути в інше русло людської ріки. Там вона навмисне зіштовхнулася з пихатою жінкою, яка на чому світ стоїть, розпікала бідолашну дівчину за проданий товар. І саме в той момент, її тонка рука спритно пірнула під яскраво-червону спідницю цієї сварливої мадам.

- Ой, пробачте, - Айлін слухняно опустила голову додолу, вдаючи сором'язливу незграбність.

Обурена пані миттєво переключила свій гнів на нову винуватицю, проводжаючи прокльонами спину дівчини, яка вже швиденько зникала в юрбі.

Вигулькнувши на протилежній вулиці, злодійка повернулася до стоянки й протягнула хлопчині п'ятнадцять срібних: десять - за годину простою коня, і ще п'ять - чайових за те, що так раптово його кинула. Дитина відразу розплилася в широкій посмішці.

- Обіцяю, вашому красунчику буде в нас добре! - хлопчик помахав їй рукою і повів коня в стійло.

Айлін розвернулася на п'ятах. Часу залишалося обмаль, тож вона впевнено підійшла до найближчої ятки.

- Перепрошую, - звернулася дівчина до торговця.

На звук її голосу повернувся низький на зріст старий із довгою сивою бородою. Він спирався на ціпок і продавав мішечки з ароматними лісовими травами, які пахли просто чарівно, а також химерні маски.

- Так, панянко? Чим можу допомогти? - відгукнувся дід, уважно розглядаючи гостю.

Замислившись, вона взяла до рук маску лисички, привабливо розписану старовинними символами, та невеликий мішечок із лавандою.

- Скільки з мене? - поцікавилася дівчина.

- Три мідні, - показав старий на пальцях, щербато посміхаючись.

Натомість Айлін упевнено поклала перед ним цілу срібну монету. Очі чоловіка здивовано розширилися, і він уже збирався відрахувати решту, як мандрівниця приголомшила його несподіваною умовою:

- Це не просто так, а ще й за інформацію. Де я можу знайти Головного дізнавача?

- Ви хочете його вбити? - радість у голосі торговця була настільки бурхливою, що він навіть не намагався її приховати.

- Ем, ні... У мене до нього справа, - збрехала вона. Не говорити ж старому, що їй просто до нестями цікаво на нього глянути.