Глава 6

Айлін Вайлдер

Теперішнє

Цокіт копит лунко розносився вузькою ґрунтовою дорогою. Чорний як смола кінь із білою гривою та хвостом стрімко мчав уперед. Привставши на стременах цього красивого, статного скакуна, впевнено трималася в сідлі молода дівчина. З її густим каштановим волоссям грайливо бавився вітер, розвіваючи хвилясті пасма, наче піна на воді. Її великі карі очі випромінювали чисте щастя, а лисячий розріз додавав образу хитрості та легкої таємничості. Коли вона дивилася на небо, у її зіницях з'являвся ледь помітний, незвичайний відблиск. М'які риси обличчя світилися здоровим, природним румянцем на світлій, порцеляновій шкірі.

Попри свій юний вік, Айлін мала струнку, гнучку й напрочуд треновану статуру, загартовану роками мандрівного життя. На ній не було пишних аристократичних суконь - дівчина віддала перевагу зручності. Вона була одягнена у просту, але міцну сорочку пісочного кольору, поверх якої красувався цупкий шкіряний корсет, що надійно захищав груди під час швидкої їзди. Практичні темні штани плавно заправлялися у високі дорожні чоботи з м'якої шкіри, що дозволяло їй вільно рухатися як у сідлі, так і на землі. На шиї дівчини, надійно захований під коміром від чужих очей, спочивав той самий материнський амулет.

Її дорога лежала до столиці, куди дівчину запросили мандрівні кочівники. Відтоді як мами не стало, Айлін доводилося вчитися всього самотужки - навіть того, чого матуся ніколи б не схвалила. У рідному місті вона залишалася довго, жадібно переймаючи у майстрів та мандрівників унікальні вміння. Проте на честь свого двадцять першого дня народження вона вирішила, що нарешті хоче побачити світ. Зібравши невеликі пожитки, Айлін пробралася в стайню одного пихатого фермера, який свого часу перейшов їй дорогу, поцупила найвродливішого й найсильнішого скакуна та подалася навтьоки.

Саме на початку своєї мандрівки вона зустріла бродячих акробатів, у яких сталася неприємність з одним із членів їхньої банди. А циркових артистів саме запросили на виступ до однієї вельможної родини. Одним словом, вони міцно подружилися за час перебування в місті Хейдарі. До того ж вершниці завчасно виплатили щедрий завдаток, пообіцявши додати стільки ж по завершенні свята.

Поки вона насолоджувалась вільними скачками, не помітила як сонце почало повільно котитися до горизонту, пронизуючи густі крони дерев довгими бурштиновими променями. Навколо панував затишок лісової глушини. Айлін збавила хід, дозволяючи коневі перейти на спокійну, розмірену рись. Вона глибоко вдихнула вологе, напоєне хвоєю та дикими травами повітря, відчуваючи, як приємна втома після довгого галопу розливається тілом.

Попереду ще залишалося кілька годин дороги, але вона нікуди не поспішала. Їй подобалася ця самотність серед хащів, де ніхто не знав її імені, не шукав і нічого від неї не вимагав. Скакун під нею зрідка пирхав, слухняно реагуючи на найменший рух поводів. Айлін лагідно поплескала його по міцній чорній шиї, на якій виблискували краплі поту, і тихо прошепотіла:

- Ну що, друже, непогано ми з тобою відірвалися, еге ж?

Попереду дорога почала плавно вигинатися, огинаючи високий зарослий папороттю пагорб, за яким ховався невеликий струмок. Радісно свиснувши, вона пришпорила коня в напрямку води. Коли скакун занурився у прохолодну течію по самий круп, мандрівниця спритно зіскочила у теплі обійми струмка, весело розгрібаючи руками дрібну гальку на дні. Перевернувшись на спину, Айлін дозволила лагідним хвилям нести її тіло. Спів пташок, емоційна радість та довга дорога вимотали її настільки, що дівчина й не помітила, як солодко заснула під тихий шепіт лісу.

Прокинулася вона лише тоді, коли лісова прохолода почала пробирати до кісток, а перші вечірні сутінки ліниво опустилися на крони дерев. Сонце вже сховалося за обрій, поступившись місцем м'якому сяйву місяця. Дівчина вилізла на сухий берег, дрібно тремтячи від свіжості вечірнього повітря, і взялася енергійно викручувати свої довгі каштанові кучери та мокру сорочку.

Попри раптову прохолоду, на її обличчі знову заграла звична усмішка. Вона почувалася напрочуд свіжою та сповненою сил. Попереду на неї чекала ніч під зоряним небом, а вже завтра по обіді вона нарешті дістанеться головних воріт столиці, де на неї очікували кочівників.

Прив'язавши скакуна на галявині з пишною травою, Айлін полізла в наплічник і дістала змінний сухий одяг іншого кольору. Перевдягнувшись, вона назбирала сухих гілок і вправно розвела багаття, повісивши промоклі речі сушитися біля вогню. Скромно перекусивши, вона вмостилася на м'якій траві й солодко заснула під тихий тріск вугілля.

Розбудили її ранкові промені. Цього разу, спіймавши у струмку трохи риби, Айлін засмажила її на багатті й швидко поснідала. Вскочивши в сідло, пришпорила коня. Уже коли сонце стояло в зеніті, дівчина натрапила на величезні черги біля міських воріт. Тиснява на вхід до столиці була неймовірною: тих, хто прагнув потрапити всередину було надто багато, тож черга рухалася набагато повільніше, ніж потік тих, хто залишав місто. Спішившись, Айлін повела Талісмана за собою.

- Перепрошую, як довго чекати? - вона легенько постукала по спині огрядну жінку, що стояла попереду.

- Черга ледь повзе, дай боже, щоб до вечора потрапили всередину. Я тут від самого ранку стою, - зітхнула та.

Округливши від подиву очі, Айлін почала визирати з-за чужих спин, оцінюючи масштаб катастрофи. Раптом вона здригнулася і від несподіванки підскочила, коли чиясь долоня міцно стиснула її руку. Піднявши погляд, дівчина з полегшенням видихнула.

- Моя Айлін, ти трохи запізнилася! У нас уже завтра вечірній виступ, а ти ще навіть міські ворота не пройшла, - пролунав знайомий дзвінкий голос.

- Пробач, - якось ніяково відповіла Айлін, розглядаючи Іду.

Акробатка була вбрана у яскравий сценічний костюм: коротку легку блузу, що залишала відкритим живіт, та пишну багатошарову спідницю, яка м'яко шаруділа при кожному кроці. Тканина костюма виблискувала глибоким синім кольором, а її руки від зап'ясть до самих ліктів прикрашали десятки тонких металевих браслетів, які тихо й мелодійно дзеленчали під час руху. На голові дівчини трималася тонка, невагома напівпрозора вуаль, яка легким серпанком спадала на плечі, частково огортаючи її постать і додаючи образу таємничості.